Розділ 15

 Марина

Я зупинилась мов стовп. Це був він. Мій колишній. Моя любовна залежність. З дружиною і  сином. Він змінився. Погляд став заклопотаний, а не байдужий, а очі світилися щастям  при погляді на свою сім’ю. Побачивши мене він теж зупинився.

-Привіт. Як справи?.- спитав Олег.

-Привіт. Все добре. А в тебе?- спитала я, поглянувши на них.

-В мене теж. Їдемо в Німеччину на ПМП. Робота в новому офісі.- розказував колишній, оглялаючи мене.

-Рада за тебе.- сказала я, коли його дружина поглянула на мене з острахом.

-А ти? Як склалося твоє життя? Ти заміжня?- спитав він поглянувши на мою праву руку.

В цей час до нас нарешті підійшов Артем. Оцінивши ситуацію мабуть зрозумів що до чого.

-Кохана, ти тут?  А я думаю, де ти ?.- сказав він обнімаючи мене.

-Коханий, познайомся, це Олег. Ми колись з ним зустрічалися. – сказала я показуючи на колишнього.

-Привіт.  Радий, що ви розійшлися, бо я б не знайшов би своє кохання.- сказав Артем і поцілував мене в губи.

-Милий, нам пора. - обізвалася дружина Олега.

-Так, звісно. Всього вам найкращого.- сказав він і вони рушили з сім’єю на реєстрацію.

-Ти як?.- спитав Артем розвернувши мене до себе.

-Нормально. Просто якось важко на душі. Я стільки років з ним зустрічалась. А тепер у нього дружина, син.- сказала я опустивши голову.

-А я? Про мене вже забула?.- сказав Артем жартуючи і заглядаючи в очі.

-Ні, звичайно. Він моє минуле, а ти теперішнє і майбутнє.- сказала я і поцілувала його.

-Так. Вже краще. Пішли.- сказав він і забравши наші речі ми рушили в бік виходу з аеропорту.

Ось так відбулась моя остання зустріч з моїм минулим. Я надіюсь, що тепер, з Артемом у нас все буде добре.

Минув рік

Артем

Нарешті моя кохана подолала свою залежність. А я по тихеньку, щодня огортаю її своїм коханням та турботою. В цьому році вона закінчує своє навчання, і я хочу зробити їй слідуючий сюрприз і повести її на море, як вона мріяла. Чого  не зробиш для коханої. Тим паче  для нас цей рік був також складним. В Марини навчання, в мене - відкриття клініки.

 Через пів року наших зустрічей я запропонував жити разом. Марина трохи сумнівалась, але врешті-решт  погодилась. Я купив квартиру і ми почали там на вихідних робити ремонт. Це було дуже легко. Адже як виявилось у нас багато спільного, тому сварок у нас не було.  Та ми і так ніколи не сварилися. В нас була повна гармонія.

А ще я став задумуватись над одруженням. Не зважаючи на те, що ми пережили ми маємо бути щасливі. Я вирішив не затягувати і зробити їй романтичну пропозицію. 

Марина

Вже минув рік, як ми зустрічаємось з Артемом. Я ні хвилини не шкодувала, що тоді сказала йому «Так». З Вікою ми звісно помирилися. Вона до речі вже зустрічається з Дімою – хлопцем, який був присутній на Алісиному весіллі. Тому ми з подругами можна сказати всі по парах. Артем запропонував мені жити разом. Я трохи сумнівалася, але все ж таки погодилася, бо дуже його люблю.  Коханий для мене найголовніша людина. Він такий турботливий та надійний. Я з ним як за кам’яною стіною. 

Сьогодні  я отримаю диплом лікаря. В мене випускний. Мене мають прийти привітати подруги та коханий. Я вже зробила зачіску та макіяж і зараз вже одягаю вечірню сукню лазурного кольору та чорні босоніжки на каблуку. Беру телефон, щоб набрати Артема, а він уже озивається його ім’ям.

Це у нас теж з ним така фішка, перший хтось думає телефонувати, а інший вже дзвонить. Посміхаючись беру трубку.

 -Ти як раз вчасно. Я думала тебе набрати.- сказала я в телефон.

-Сонечко моє, вибач мене будь ласка.- сказав мій хлопець, а в мене все стиснулось у грудях в передчутті невиправного.

 -Я не зможу приїхати на твій випускний. В мене  НС в клініці.  До нас приїхала податкова, якісь проблеми з документами. Маю все  вирішити. Пробач, мила.- говорив Артем вибачаючись.

  -Мені тебе буде сильно не вистачати, але я розумію, як тобі дорога твоя клініка. Вдома відсвяткуємо. А дівчата запишуть все на телефон.- сказала я хлопцю якого дуже люблю.

 -Дякую, Сонце, за те, що ти в мене така мудра дівчина.- сказав хлопець і його голос став трішки  веселішим.

  -Зустрінемось увечері.- сказала я .

  -Так, звісно. Я тебе кохаю.- сказав Артем.     

   - І я тебе кохаю.- сказала я і ми одночасно вимкнулись.

Настрій відразу став не дуже. Я так хотіла, щоб він прийшов. Але життя є життя, іноді буває так, як нам не хочеться.

  Мої думки перервав дзвінок у двері. Це прийшли подруги.

 -Привіт. Яка ти сьогодні гарна! Артем тебе буде в захваті.- сказала Віка.

 -Привіт. Так ти дуже гарна. Пані лікарко.- сказала Аліса.

 -Дякую, дівчата. Але Артем мене побачить уже після випускного, вдома.- сказала я з сумом у голосі.