Розділ 14

Марина

Прийшовши до кімнати я поговорила з батьками, повідомивши що завтра у нас білети на літак до України. Так тут було дуже добре, але я скучила за своєю Батьківщиною. Адже де ще такі красиві поля та блакитне небо? Як кажуть в гостях добре, а вдома краще.

Раптом я почула  мелодію телефону. Це була Віка.

-Доброго вечора,- сказала подруга.

-Доброго,- сказала я.

-Як ти там? Сподобалось у гостях?.- спитала вона вже своїм звичним голосом.

-Так. Сподобалось. Але все хороше колись закінчується.- сказала я з сумом в голосі.

-Сподобався стрибок з парашутом?.- спитала Віка.

-Дуже. Але потім я дізналась, що дехто за моєю спиною мені бреше.- сказала я з гіркотою в голосі.

-Ми це робили для твого добра. Ти не могла прийти до ладу після розставання з Олегом. А  оскільки ми з Артемом тебе любимо, то створили для тебе групу підтримки.- розказувала подруга.

-Так підтримали, обманюючи мене.- сказала я з ноткою злості в голосі.

-Ти трішки охолонеш і зрозумієш, що нема на що ображатися.- сказала Віка.- А зараз відпочинь і подумай. Бувай.- сказала вона і вимкнула телефон.

Я поклала слухавку на ліжко, а сама підійшла до вікна. Там я побачила, що Артем саджає Джулію в таксі. Вона йому посміхнулась і  сіла в авто. Щойно авто поїхало, хлопець рушив в бік будинку. Він підняв очі на мої вікна, а я швидко сховалась за фіранку.

Я не могла заперечувати того, що  він мені теж подобався. А ще мені дуже хотілося його поцілувати. Так. Стоп!  Не буду про це думати. Потрібно зібрати речі і відпочити. І я почала вкладати речі у валізу. Раптом почула стук у двері.

-Так, увійдіть.- сказала я і підняла очі від речей.

-Вже збираєш речі?- сказав Артем зайшовши до кімнати.

-Так, збираю. Завтра літак. Не люблю все робити в останню хвилину.- сказала я.

-А навіщо Джулія приходила?- спитала я, складаючи одяг.

-По роботі. Принесла батьку документи. А ти що ревнуєш?.- спитав він сівши на моє ліжко.

-Чого б це? Мені просто цікаво стало.- сказала я стараючись не піднімати погляд.

-Так цікаво, що навіть в вікно виглядала?- сказав Артем посміхнувшись.

-Тобі здалося.- сказала я.

-А ще мені здалося, що ти до мене не байдужа.- сказав він і потягнув мене за руку на ліжко.

Так я опинилась поряд з Артемом, достатньо близько. Я опустила голову, щоб не дивитися на нього. А він не відпускав мою руку.

-Так, здалося.- сказала я тихо.

-Якщо здалося, то давай перевіримо. – сказав він, а я від несподіваних слів поглянула на нього.

-Експеримент. Якщо я тебе поцілую, а ти знову не відповіси, значить знайдемо тобі  в Україні гарного хлопця.  Другом я твоїм бути більше не зможу.- сказав він, дивлячись мені в очі.

-То як? Що вирішила?- спитав він.

-Я гадаю, тобі варто піти спати. Завтра тобі теж потрібно буде збирати речі.- сказала я намагаючись уникнути відповіді.

-Маленька хитрунка. Ну добре. Хочеш і далі грати? Буде тобі гра!- сказав Артем і рушив з кімнати.

Я в цей момент почала себе проклинати, за те, що не погодилась на поцілунок. Адже я вже пробачила брехню. А зараз просто боялася. Боялася того, що залишуся і без друга і без коханого.  Добре, подумаю про це завтра, а сьогодні – спати. І зробивши всі необхідні процедури лягла спати.

Ранок зустрів мене рясним дощем, ніби не хотів мене відпускати. Вставши з ліжка і привівши себе до ладу я спустилася вниз. Там  були вже батьки Артема. Але його ще не було.

- Доброго ранку. А що, Артем, ще не прокинувся?- спитала я його маму.

-Доброго ранку. Ні ми його ще не бачили.- сказала Вікторія Володимирівна.

-Може, ти його покличеш.- запропонував Володимир Олександрович.

-Гаразд, покличу.- сказала я  піднімаючись знову на другий поверх.

Я постукала в двері, але у відповідь була лише тиша. Коли я зайшла до кімнати, то не побачила хлопця, а лише почула, що хтось був у ванній.  Я побачила фото на стіні. Це був Артем та мабуть його друзі. Посередині всіх цих фото, було наше з ним фото. Ми тоді з ним ходили в кіно на романтичну комедію і вийшовши з кінотеатру зробили знімок.

-Дивишся фото? – спитав хлопець  над моїм вухом.

Я ще не повернулась, а вже відчула запах гелю для душу. Запах плюс голос змусили моє тіло вкритися мурахами.

-Батьки просили тебе розбудити.- сказала я повернувшись.

Атрем був одягнений в штани, але ще був без футболки, тому я поглянувши на його голий торс опустила очі  у підлогу.

-Зараз одягну футболку і  підемо.- сказав він.

Одягнувши футболку, він пройшов близько біля мене.

-Ну що, йдемо, чи тобі сподобалося в моїй кімнаті?- сказав він веселим голосом, йдучи до дверей.