Розділ 13

Марина

Я ще солодко спала на цьому м’якому та зручному ліжку, коли почула як в двері постукала. Дуже ще хотілось спати і я нічого не відповіла. Двері відчинились і в кімнату зайшов Артем.  Я його впізнала за запахом парфумів.

Він присів на край ліжка і почав гладити мене по голові та волоссі.

-Соня, вставай, а то все проспиш. Пора їхати до клініки.- сказав хлопець.

Я відкрила одне око і поглянувши сказала:

-Хочу ще трохи поспати. Мабуть впливає зміна часових поясів. Можна ще трішки поспати?- попрохала я.

-Ні не можна. Бо в нас сьогодні багато планів.- і він почав мене лоскотати.

Я сміялась до сліз.

-Досить, здаюсь припини.- сказала я і помітила, що Артем зараз був дуже близько біля мого обличчя.

Він нахилився до моїх губ, а в мене серце стукало так, що я свого голосу б не почула. Але вмить мені згадалась Віка і я прикрила обличчя ковдрою.

-Іди, я буду одягатися.- сказала я з-під ковдри червоніючи.

-Покажи хоч обличчя, щоб я бачив, що ти прокинулась.- сказав хлопець веселим голосом.

Я зсунула ковдру, показавши лише очі.

-Бачу ти вже прокинулась, Маринко. Чекаю у вітальні.- сказав Артем і вийшов.

Я виповзла зі свого сховку і почала одягатися. Сьогодні я одягла костюстюм темно-синього кольору та  червоні босоніжки. Зробивши високий хвіст і завязавши на ньому  червону хустинку, я зробила легкий макіяж.

Вийшовши у вітальню я зустрілась з поглядом Артема, який оглянув мене з голови до ніг.

-Ти схожа на бізнес-леді..- сказав хлопець посміхнувшись.

-Дякую. Ти теж виглядаєш як великий бос. – сказала помітивши його костюм сірого кольору та такі ж черевики.

-Молодь, доброго ранку.- привітався батько Артема.

-Доброго ранку.- сказали ми в один голос і засміялись.

-Як тобі спалось, Марино, в нашому домі?- спитала мама хлопця, зайшовши до кімнати.

-Дуже добре, дякую.- сказала я.

-Я дуже рада. Сподіваюсь, що тобі сподобається і наша клініка.- сказала Вікторія Володимирівна.

Ми розмістилися по машинам. Я з Артемом, а батьки  окремо від нас на своїй машині.

-Я впевнений, що тобі сподобається наша клініка. Ми дуже багато сил вклали в неї. Ти як людина медичної спеціальності маєш оцінити.- сказав з ентузізмом в голосі хлопець, зупиняючись на черговому світлофорі.

-Тобі так важлива моя думка?- спитала я дивлячись на нього.

-Звісно важлива. Адже  і ти займаєш в моєму житті важливе місце.- сказав хлопець і поглянув на мене.

Добре, що мені відповідати нічого не довелось, адже ми  вже зупинились біля клініки. Але приємні почуття та збільшене серцебиття, точно з’явилось на його слова.

Артем допоміг мені вийти з машини і ми рушили до входу, де вже чекали його батьки.

-Ласкаво просимо до нашого дітища! – сказав Валентин Олександрович.

Ми пройшли в хол, де нас на ресепшені зустріла молода дівчина.

-Доброго ранку.- привіталась вона англійською.

-Доброго ранку.- сказали ми їй теж англійською.

Батько Артема познайомив нас, сказавши, що дівчину звати Джулія. Вона тут головна, по роботі з клієнтами.  Вона була модельної зовнішності і чомусь з першого погляду мені не сподобалась. Точніше мені не сподобався її погляд – зневажливий та холодний. Хоч вона і посміхалась, але мені  її посмішка нагадувала хижий оскал. А ще мені не сподобалось, як вона дивилася на Артема. Вона ніби пожирала його очима. Можливо це були і ревнощі, але на той момент, я зробила для себе такі висновки.

Далі Артем провів мені екскурсію по кабінетам. В одному з них працювала мама Артема. Вона була гінекологом і ми зайшли до неї, коли від неї виходила майбутня мама. Ми відійшли в бік пропускаючи її. А в моїй голові почали з’являтися думки про заміжжя та материнство. Чомусь захотілось відчути такеж щастя в своєму животі.

-Ну, як вам екскурсія? – запитала Вікторія Володимирівна.

-Дякую. Дуже сподобалось!  Захотілося як найшвидше довчитися і піти працювати за фахом.- сказала я  з захватом у голосі.

-А на якого лікаря будеш вчитися?.- спитала матір Артема.

-На педіатра. Дуже люблю дітей. І хочу їх лікувати.- сказала я.

-А своїх не хочеш мати?- спитала вона і лукаво на мене подивилась.

-Хочу. Але спочатку  потрібно знайти людину, з якою я захочу їх мати. – сказала я з сумом в голосі.

-Я впевнена, що все в тебе буде. Адже ти світла людина, а такі люди  не залишаться самі.- сказала вона і подивилась на сина.

-Дякую вам.- сказала я .-Ми мабуть підемо, у вас там дуже велика черга.- сказала я.

-Так, мамо, ми підемо.- сказав Артем і обійнявши за талію повів мене до дверей.

Мені було дуже приємні такі його доторки, але у мене ж правило: Не Підпускати Його До Себе. Але хоч день, мені так хотілось його порушити. Адже ми повернемось скоро додому і там я вже буду його ігнорувати.