Розділ 12

Марина

Машина зупинилася біля приватного будинку, недалеко від міста. Будинок був невеликий, але сучасний. На території був невеликий сад та басейн.  Артем вийшов з машини та відкрив мені двері. Я взяла його за руку і рушила в дім. Хлопець натиснув дзвінок і  через декілька хвилин двері відкрилися.

-О мій, сину! Як же я  за тобою скучила!- сказала жіночка років 45, не високого зросту.

Оскільки вони з Артемом були дуже схожі, я здогадалася, що це його мама. Вона була брюнеткою, з модною стрижкою, красивим манікюром. На обличчі був легкий макіяж. Одягнена вона була в сукню червоного кольору. На ногах були чорні  туфлі.

-Як долетіли? – спитала вона наобнімавшись з сином.

-Все добре.- сказав син. - Мамо, познайомся, це – Марина,  моя подруга.- сказав він тримаючи мене за талію.

-Доброго вечора.- сказала я.

-Доброго вечора. - сказала мама Артема мене розглядаючи. - Мене звати Вікторія Володимирівна. Ви дуже гарна дівчина. Приємно з вами познайомитись. Мій син дуже багато про вас розповідав.- сказала вона оглянувши мене.

-Проходьте в будинок,- сказала вона, запрошуючи нас в дім.

-То де ж наші гості?- почули ми голос, мабуть батька Артема.

-Іди знайомитись, чоловіче.- сказала Вікторія Володимирівна.

Нам на зустріч вийшов чоловік років 45, з модною стрижкою і злегка сивим волоссям. Він був одягнений в штани чорного  кольору та футболку білого кольору. Артем дуже схожий на нього, такий же симпатичний як і його батько, про себе подумала я.

-Доброго вечора, синку.- сказав батько обійнявши сина.

- Доброго вечора юна леді.- сказав він і поцілував мою руку.

-Доброго вечора. Я Марина.- сказала я.

-Валентин Олександрович. Приємно познайомитись.- сказав він і підморгнув Артему. Чи мені здалось?

-Ну, що ж покладіть речі,  прийміть душ і ми чекаємо вас на вечерю.- сказала мама Артема.

-Добре, мамо. Де розташуватись Марині?- спитав мій друг.

-Кімната на дугому поверсі, справа від твоєї.- сказала матір.

-Дякую.- сказав хлопець.

Ми піднялися на другий поверх і Артем відкрив мою кімнату. Вона була невеличкою, але дуже затишною. Посеред кімнати було ліжко, на стіні висів телевізор. На комоді біля ліжка був нічник. На стінах висіло декілька картин з краєвидами природи та великих міст.  А ще було велике вікно.

-Як тобі тут?- спитав хлопець зовсім поряд.

-Дуже гарно. Мені подобається. – сказала я і обернувшись опинилась  близько біля Артема.

Його очі дивилися на мене, на обличчі була легка, ніжна посмішка.

-Я дуже радий, що тобі все сподобалося. А ще, що ти погодилась поїхати зі мною.- сказав він.

-Так, я теж рада. Але час мабуть подзвонити Віці і спитати, як вона.- сказала я відходячи від хлопця і нарешті вдихнувши повітря, якого як виявилось, мені не вистачало.

-Так, ти права.- сказав хлопець і присів на ліжко, де сіла я набираючи  подругу.

-Алло, Віко, це Марина.- сказала я.

-Алло. Ну як ви  там, вже долетіли?.- сказала вона хворим голосом.

-Так. Все добре, долетіли. Щойно зайшли до кімнати. Приймемо душ та підемо на вечерю з батьками Артема. А ти як?- спитала я.

-Вже краще. Я рада, що все добре. Не можу ще багато говорити. Дай будь ласка слухавку Артему.- сказала вона, а в мені чомусь прокинулась знову ревність до моїх друзів.

-Так, звісно. Артем, з тобою хщче Віка поговорити.- сказала я і віддала слухавку другу.

Щоб не слухати їх розмови і не злитись ще більше, я підійшла  оглянути краєвид з вікна. Тут було дуже гарно, багато зелені, виднівся сад. Задивившись, я не помітила як до мене підійшов Артем.

-Гарний краєвид!  Я дуже любив дивитися у вікно в різні пори року та планувати своє майбутнє.- сказав він позаду мене.

Я повернулась до нього і поглянула в очі. Він дивився на мене, а я на нього. Нарешті я вирішила порушити тишу.

- І які ж плани ти будував? Про шо мріяв, якщо не секрет?.- спитала я і обійшовши друга пішла і знову сіла на ліжко.

-Я хотів отримати гарну освіту, потім роботу. Що вже відбулось. А ще я мріяв знайти свою кохану. Я  думав, як  ми з нею приїдемо сюди і я познайомлю її з своїми батьками.  А через деякий час ми з нею одружимося, і будемо приїджати сюди зі своїми дітьми.- розповідав хлопець, а в мені ніби щось руйнувалось. Він мабуть, хотів Віку познайомити з батьками, а тут я звідки не візьмись. Навіщо я погодилась їхати? Чи буде в мене колись таке кохання?

-Про що задумалась?- спитав Артем взявши мене за руку і сідаючи поряд.

-Гарні в тебе мрії.- сказала я з сумом.

-А про що мріяла ти?- спитав він, тримаючи мене за руку.

-Майже така сама. Хотіла швидше стати дорослою, знайти свою долю, одружитися, народити дитину і насолоджуватися життям. А ще хотіла побувати на морі, в горах і стрибнути з парашутом.- сказала я.