Розділ 10

Марина

Я вже зібрала речі Олега та чекала його приїзду. Звичайно, мені не далося це легко. Скільки сліз я пролила поки збирала їх. Згадала всі ці 7 років, від знайомства до сьогоднішнього дня. Ми стільки пережили. Іноді сімейні пари стільки не живуть разом. Мабуть проблема в тому, що хтось старається будувати стосунки, як я, а хтось – пливе за течією (Олег).

Чим ця дівчина краще за мене? Чим вона його завоювала? Та ще й дитина… Як він міг зустрічатися з нею і зі мною? Питань було більше, ніж відповідей. В цей час у двері подзвонили. Я поспішила до дверей, гадаючи, що це  Олег. Але на порозі була Віка.

-Привіт. А ти яким вітром?- спитала я здивовано.

-Привіт, подруго. Прийшла тебе підтримати. Чому вчора не зателефонувала?.- спитала вона проходячи в квартиру і роздягаючись.

-А звідки ти дізналася? – спитала я.

-Артем подзвонив і розповів усе. Попросив, щоб побула з тобою. Дуже гарний хлопець, я тобі скажу.- розповіла подруга сідаючи в крісло.

-А так. Він вчора подзвонив, після того як Олег мене кинув, і якби не він, я не знаю чим би все скінчилося.- сказала я сумно.

-Отож, я тобі говорила придивись до нього.- сказала подруга.

-Віко, ми лише друзі.- сказала я.

-Добре.  Про Артема  поговоримо пізніше. Розкажи,  що сталося у вас з Олегом?.- спитала подруга дивлячись  в очі.

І я почала свою розповідь…

-Та він козел!!! Мало того що зраджував, та ще й дитина в нього скоро буде. Я в шоці! Ти з ним була 7 років і про дітей він не думав. Кошмар!!! – сказала подруга  стукнувши кулаком по кріслу.

-Я теж в шоці, до сих пір.- сказала я витираючи сльози після емоційної розповіді.

В цей час пролунав дзвінок у двері. Я аж здригнулась від несподіванки. Ми з подругою переглянулись і я пішла відкривати.

-Доброго ранку. Ось твої речі. Де мої? – спитав холодно Олег.

-Не доброго ранку.- крикнула подруга. – Який же ти негідник!! Зрадник і брехло.- крикнула у вічі Олегу.

-Я гадаю, що я поступив гідно все розказавши, а не приховуючи зустрічатись з обома.- сказав Олег забираючи свої речі, які стояли біля дверей.

-Ти їй голову морочив стільки років!- крикнула подруга.

-Тепер відпускаю. Вибач Марино, якщо я зробив тобі боляче, але ти мені ще подякуєш.- сказав і вийшов за двері.- Бувай.- сказав він і пішов.

Я почала голосити.  Віка обняла мене і почала заспокоювати.

-Все буде добре. Що не робиться, все на краще. Ти ще зустрінеш людину, яка буде любити тебе, а ти її. А цю залежність ми подолаєм…

Минуло 2 роки

Марина

Вже два роки минуло. На душі стало легше, але я все одно не можу з кимось зустрічатися. Я закінчую навчання і думаю, ще піти навчатися на лікаря. Про Олега нічого не чула. Всі стараються при мені нічого про нього не згадувати. Артем та Віка мене підтримують. Я так зрозуміла, що вони зустрічаються. Хоча офіційного підтвердження не було ні від Артема, ні від Віки.  Але коли мені потрібна їх допомога, то вони завжди зі мною. Я їм дуже за це вдячна. Сьогодні весілля у Аліси. На вулиці літо. Все таке гарне, зелене. Я сьогодні в гарній сукні песикового кольору, в зелених босоніжках та зеленому обручі. Волосся накручене та розпущене, легкий макіяж. Я готова. Досить плакати. Я маю порадіти за подругу, а жаліти себе буду потім. За мною приїхали Артем та Віка.

-Привіт,- сказала Віка вітаючись зі мною біля машини.

-Привіт.- сказала я, вітаючись з ними обома.

-Привіт. Ти дуже гарна сьогодні.- сказав Артем не зводячи з мене погляду.

-Дякую. Вирішила сьогодні нікому не псувати настрій. Сумувати я буду вдома. – сказала я дивлячись Артему в очі.

Він теж сьогодні дуже гарний. В брюках білого кольору та зеленій сорочці. У Віки зелена сукня довжини до коліна, персикове намисто та  браслет. Ну і звісно персикові босоніжки. Просто у Аліси весілля в персиково-зелених тонах. Ось чому ми всі такі гарні..

-Сідайте, красуні.- перервав оглядини один одного Артем.

-Так, ми такі. – сказала Віка. - Ось знайду Марині теж пару і буду спокійна.- продовжила подруга сідаючи в авто.

-Не кажи дурниць. – сказала я, сідаючи  теж в авто.

Віка сіла біля Артема попереду, а я сіла позаду Артема, як завжди.

-Чому ти така категорична? Тобі вже давно потрібно позбавитися цієї залежності. Вже два роки минуло. Подивись по сторонах і зрозумієш, що щастя  поряд .- сказала подруга і поглянула на мене.

-Давайте не будемо про це. – сказала я і зустрілась поглядом з Артемом.

-Дівчата, а давайте просто сьогодні будемо веселитися.- вирішив  нашу суперечку  Артем.

-Гаразд, сказала подруга.- і поглянула на Артема.

Я була рада, що мої друзі знайшли своє щастя. Лише якийсь сум у серці не давав мені спокійно дивитися на цю парочку.

Ми прибули на свято, коли гості вже почали збиратися. Ми вийшли з машини і попрямували до нареченої. Артем пішов в бік нареченого.