Марина
Ну нарешті, Олег сказав, що ми зустрінемось у п’ятницю. Я вже скучила за ним. Можливо він багато разів мене ображав і був не правий, але побачивши його, я ладна все йому пробачити. Щоб я не змогла пробачити. Багато чого. Одне з них – зрада. Але сподіваюсь, що мені цього не доведеться пережити, адже ми вже разом 7 років.
От і нарешті п’ятниця. Обираю кращий одяг. Тепла сукня зеленого кольору, розпущене волосся, легкий макіяж – і я готова.
Раптом пролунав дзвінок у двері. Я буквально помчала до дверей. Відкривши двері, я кунулась в обійми коханому. А він обійняв мене, але злегка, чомусь не так як завжди.
-Привіт. Може пройдемо до квартири?- сказав він і опустив погляд.
-Привіт. Так, звісно, проходь. – сказала я щасливим голосом.
-Як ти себе почуваєш?.- спитав він сідаючи на диван.
-Вже краще. А як справи з машиною?- спитала я.
-В ремонті. Батько страшенно злий був. .- сказав він і поглянув на мене.- Марино, нам потрібно поговорити.- сказав якось загадково.
-Так, я тебе слухаю. – сказала я відчуваючи якусь тривогу.
-Марино, ми з тобою зустрічаємось вже 7 років. Знаємо про один одного багато, багато чого пережили.-почав Олег, а мені вже стало не по собі.- Але всьому в цьому житті настає кінець. Я хочу поставити крапку в наших стосунках.-сказав Олег.
Я присіла на диван, щоб не впасти. В голові були його слова про крапку в стосунках і шок.
-Чому? Адже в нас все знову стало добре перед аварією.- сказала я коли нарешті змогла говорити.
-Марино, я тебе розлюбив. Спочатку нам було добре разом, але з кожним роком, мені все складніше було бути з тобою. Ти змінювалась заради мене. Повір я все це бачив. Але я не хочу мучити тебе і себе. Ти мене кохаєш, я знаю. Я не хочу робити тобі боляче, але час іде, а я не хочу позбавляти тебе можливості бути щасливою та мати сім’ю.- сказав він та поглянув на мене.
Я відчула, як по моїх щоках полились перші сльози.
-Ти знайшов собі іншу?.- спитала я згадавши слова Аліси.
-Так. Нажаль, так сталося. І в нас скоро буде дитина.- сказав Олег.
А я зрозуміла, що надія знову його повернути, лопнула як гелева кулька. З дитиною я боротися не буду. Але коли він встиг? В голові був туман, по щоках лилися сльози, а тіло здавалося не вагомим.
-Добре, я зрозуміла. Завтра зберу твої речі, приїдеш забереш. А ти збери мої будь ласка. І привези.- сказала я не своїм голосом.
-Гаразд, я піду. Радий, що ми зрозуміли одне одного. Завтра зустрінемось. Не проводжай.- і він вийшов в ніч.
Я впала на диван і почала ридати. Не знаю скільки часу минуло. Раптом задзвонив телефон. Це був незнайомий номер.
-Алло. Хто це?.- спитала я.
-Алло. Це Артем. Що з твоїм голосом? Ти що плакала? Щось сталося? – спитав стривожено Артем.
-Олег мене покинув. РОЗЛЮБИВ. В нього тепер інша. Скоро буде дитина.- сказала я і сльози знову полилися з очей.
-Ти вдома? – спитав хлопець.
-Так.- сказала я.
-Чекай мене, я зараз приїду.- сказав хлопець та поклав слухавку.
Я незнаю скільки часу минуло, коли я почула дзвінок у двері. Глянувши у вічко, я відкрила двері і згадала, як нещодавно їх відкривала для коханого.
-Заходь.- сказала я.
Артем пройшов до квартири та глянув на мене. Коли він підійшов ближче, я кинулась до нього. Він мене ніжно обійняв та підвів до дивану. Я сиділа і плакала в нього на грудях. А він тільки погладжував мені спину.
-Поплач, поплач. А потім усе в тебе буде добре.- говорив він.
Поплакавши, я зрозуміла, що хочу спати. Так і заснула на дивані в обіймах Артема.
Артем
Який же він козел!!! Мало того, що кинув її, та ще й зрадив. Добре хоч совісті вистачило все розказати. Бідна дівчина. Стільки років морочив їй голову, а тепер - бувай. Я в шоці.
Коли зустрів її в лікарні, в серці знову з’явилося тепло, як у першу зустріч. А ще з’явилося бажання захистити її від усіх негараздів. А цей мудак мало того, що аварію спричинив, так ще й ні разу не провідав. Мені стало її шкода і я вирішив підвести її додому.
Подруга в неї весела, всю дорогу не давала сумувати. А ось Марина була засмучена. Нічого, я не дам більше її скривдити.
Бідолашна, наплакалася і заснула. Я сидів тримаючи її на руках і розумів, що не хочу нікуди йти. Було відчуття, ніби я вдома, де комфортно, а ще рідна людина поряд. Через деякий час розглядаючи Марину я теж заснув.
Марина
Я так гарно виспалась. Але раптом я почала згадувати вчорашній вечір, відкрила очі. Я лежала в обіймах Артема, який ніжно мене обійняв і теж мирно спав. Так він гарний хлопець, але я ще досі кохаю Олега. І незнаю чи зміниться це колись. Раптом Артем почав прокидатися, і його волосся почало лоскотати моє обличчя. Я почала сміятися. Від мого сміху хлопець відкрив очі і здивовано поглянув на мене.