Розділ 8

Наші дні

Марина

Сьогодні мене виписують. Олег сказав, що не зможе приїхати, проблеми на роботі і плюс тепер у нього машина в ремонті. Мені через це дуже прикро.  Бо я його не бачила з часу аварії, а вже минуло більше тижня. Мене має забрати Віка. Батьки на роботі, адже сьогодні середа. Подруга допоможе дібратися до квартири, та забере мої речі. Я вийшла з палати  забрати свою виписку.

-Ось тримайте, Марино Миколаївно,  ваша виписка.-сказала молоденька медсестра.

-Дякую. Допобачення.- сказала я і почала йти і читати документ.

Раптом я відчула, що я на когось налетіла.

-Ой, вибачте, я така не уважна.- сказала я і побачила знайоме обличчя.

-Знову ти? Що цього разу сталося?.- сказав привітно Артем і подивився на мене з усмішкою.

-Аварія. Уже все добре. Мене виписали.- сказала я посміхнувшись у відповідь.

-Ясно. Співчуваю.- сказав Артем.

-А ти як тут? В тебе щось сталося?.- спитала я з тривогою в голосі.

-Зі мною все добре. У бабусі стався гіпертонічний криз. Я приїхав до неї.- сказав хлопець і його обличчя вмить стало сумним.

-З нею вже все добре?- спитала я і поглянула в очі?.

-Так, вже краще, дякую. – сказав хлопець і теж поглянув в очі.- Може вип’ємо кави? Тут є поряд кафе.-запропонував він.

-Гаразд. Але не надовго, скоро має приїхати моя подруга за мною.- сказала я.

-Добре. Ми не надовго.- сказав хлопець і запропонував взяти  його під руку.

Ми прийшли в кафе, яке знаходилось не далеко від лікарні. Замовивши по чашці кави та круасану ми чекали замовлення.

- Як твої справи? Як начання?- спитав Артем.

- Все добре, дякую. Вже на 3 курсі. А ти чим займаєшся? Як твої справи?.- запитала я поглянувши на нього.

-Працюю.  Декілька днів тому приїхав з Америки. Там я жив весь цей час і працював.  А тут у  з бабусею сталося лихо і я мусив приїхати.- сказав хлопець з сумом і відвів погляд.

В цей час принесли наше замовлення.

-Мені прикро. А де твої батьки?- спитала я.

-Вони в Америці. Батько оговтується після хіміотерапії. В нього була злоякісна пухлина, яку вчасно прооперували.  Мама весь цей час була з ним. - сказав з більшим сумом хлопець.- Пробач, я не знаю навіщо тобі все це  розповідаю. Навантажив тебе своїми проблемами, пробач. – сказав хлопець, та відпив каву.

- Іноді краще виговоритись незнайомій людині. Ти звалив на себе велику ношу. Ти молодець. Багато хлопців твого віку думають тільки про себе. А ти піклуєшся про свою сім’ю. Артеме, ти їх опора.- сказала я і взяла за руку.

-Ти так вважаєш? Дякую за підтримку.- сказав хлопець і поглянув на мене.

В цей час задзвонив мій телефон, я забрала руку і взяла слухавку.

-Алло. Так Віка. Я в кафе біля лікарні. Вже йду.- сказала подрузі.

-Тобі вже потрібно йти? – спитав  хлопець. – Може обміняємось телефонами.- спитав хлопець.

-Давай. – сказала я, подумавши можливо, ще колись зустрінемось з гарним співрозмовником.

Ми підійшли до моєї палати.

-Дякую, що провів. Бувай.- сказала я і пішла до палати.

Там мене вже чекала подруга.

-Чому так довго? І з ким ти була в кафе?.- спитала подруга.

-З одним хлопцем. Ми познайомились, коли я впала на замерзлій дорозі та зідрала руки до крові. Він мене довіз тоді до лікарні.- сказала я збираючи останні речі в сумку.

-Симпатичний? Як він тут опинився?.- спитала Віка.

-Мабуть симпатичний, я не розглядала його під цим кутом. Ми просто поговорили як друзі. Він нещодавно приїхав з Америки, бо бабуся потрапила в лікарню з гіпертонічним кризом.- розповідала я і одягала вже куртку і шапку.

-Познайомиш мене з ним, якщо для тебе він друг. Я сподіваюсь, що ти ви обмінялися телефонами?.- спитала подруга.

-Так, обмінялися. Але я не думаю, що він захоче зараз з кимось спілкуватися. В нього зараз дуже багато проблем. А ще в нього може бути дівчина.- сказала я .

-Як вона була, він не поволік тебе в кафе. Хоча – хлопці бувають різні. Одна дівчина для розваг, а інша для душевних розмов.- сказала подруга і взяла мою сумку.

Ми підійшли до виходу з лікарні, і я побачила знайому машину.

-Дівчата, вас підвести, - сказав  Артем, вийшовши з машини та підходячи до нас з подругою.

-Я гадаю це зайве. Ми зараз викличемо таксі. В тебе і так багато справ.- сказала я Артему.

-Марино, я гадаю, якщо цей милий хлопець пропонує, то не слід відмовлятись.- сказала подруга.-  Я Віка. А ти? - спитала подруга.

-Я Артем. Приємно познайомитись. Сідайте, я вас підвезу. Справи свої встигну поробити. – сказав Артем.

-Ну, добре. – погодилась я.