Розділ 7

Минув місяць

Все ніби налагодилося у стосунках  Марини та Олега. Та ніхто не знав яким шляхом. Вони здавались щасливими закоханими. Але що ж насправді діялось в їх житті?

Марина

-Знаєш, а Олег змінився останнім часом. Робить подарунки, дарує квіти, телефонує декілька раз на день. Ми ніби на початку відносин.- хвалилася я подрузі Алісі.

-Це звісно добре, якщо усе добре. Але мені дивною здається його поведінка. – сказала Аліса.-Дивись, щоб не зраджував він тебе, подруго,- і з сумом сказала та.

-Не вигадуй. Ми майже 7 років разом. Він ніколи не дивився на інших дівчат.- сказала я, але червячок сумніву кольнув моє серце.

-Він в Києві, ти тут. Зустрічаєтеся ви на вихідних. А чим він займається вечорами? – спитала подруга.

-Олег дуже втомлюється після роботи. А весь вечір ми розмовляємо по телефону. - сказала я намагаючись бути впевненою в своїх словах.

-Ну що ж, нехай так і буде.- сказала подруга. – Пішли пити чай.

І ми пішли на кухню, пити чай.

-А як твої справи?- запитала я подругу.

-Все добре. Почала зустрічатись з Пашею. Дуже розумний та симпатичний хлопець. Вже ходили на кілька побачень.- розповіла Аліса.

-А як там Віка?.-спитала я.

-А ви що не спілкуєтесь? Поки сама. З Антоном вони розійшлися, зараз в пошуку. – розказала подруга.

-Спілкуємось по телефону, але ніяк не можемо зустрітися та поговорити в живу. Я зайнята, вона теж.-пожалілась я подрузі.

Далі ми пили чай, та вели свої дівчачі  розмови.

За декілька днів до аварії.

Олег

Сьогодні був важкий день, як і останні кілька місяців. Я так втомився заспокоювати свою совість. Весь цей час старався працювати як віл, та бути  турботливим коханим. Ніби вдавалось, та не вдавалось забути ту ніч. Згодом я згадав її. І здається, я був зовсім не проти зрадити Марину. Та зараз гірко шкодую, що це зробив.

Поставивши машину на парковку, я почав підходити до підїзду будинку.  Біля нього стояла дівчина, яку я хотів забути. Так – це була Кароліна.

-Доброго вечора.- привіталась вона.

-Доброго.- сказав я.- Навіщо прийшла?-спитав її.

-Може б і не прийшла, але лихо змусило.- сказала Кароліна.- Ми можемо в теплі поговорити?- спитала вона.

-Гаразд, проходь.- сказав я.

Піднявшись на потрібний поверх, я відкрив двері своєї квартири.

-Проходь. Давай допоможу з одягом. Запропонував я.-і почав знімати її куртку.

-Дякую.- сказала Кароліна.

Пройшовши на кухню дівчина сказала:

-Олеже, я вагітна. Від тебе.  Термін - 4 тижні. – сказала гостя.

-Твої проблеми. Зроби аборт. Я тут до чого? Я нічого не пам’ятаю. Можливо ти хочеш повісити на мене свого байстрюка.- сказав я, стараючись бути максимально холодним.

-В мене нікого окрім тебе не було.  Я повелась у той вечір на твою галантність і розтанула.- сказала дівчина ледь не плачучи.

-Це твої проблеми.- знову сказав я.

-Я не можу робити аборт, бо потім не зможу мати дітей. В мене перша негативна група крові. - сказала дівчина і перші сльозинки з’явились на її обличчі.

-Що ти хочеш від мене?.- спитав я стаючи розлюченим.

-Не знаю.  Мої батьки померли, я сирота. В мене лише бабуся. В неї хворе серце. Якщо вона дізнається, що я завагітніла, то помре.- сказала Каролін.

-Вибач, але в мене своє життя. І ставати батьком, поки не планую.- сказав я рішуче.

Дівчина змахнула свої сльози і пішла на вихід.

-Пробач, якщо потурбувала. Я не буду більше приходити.- сказала і рушила на вихід.

-Зачекай. Давай я тебе відвезу. На вулиці вже темно і холодно.- не знаю, звідки в мені прокинулась знову совість.

Дівчина не була схожа на ту, яку я зустрів вперше. Вона була без макіяжу, а ще дуже засмучена. Мені чомусь стало її жаль.

-Дякую. Але я можу викликати таксі.- сказала гордо дівчина.

-А я все ж допоможу вагітній жінці.- сказав я.

Ми їхали весь шлях мовчки. Коли ми зупинилися біля її підїзду, я сказав:

-Давай обміняємось телефонами. Може я тобі зможу якось допомогти. Хоч поки що не знаю як.- сказав я дивлячись на неї.

- Добре, як хочеш. Хоч твою думку я зрозуміла. Я ж буду народжувати дитину, вбивати не буду.- сказала Кароліна і гордо подивилась в мої очі.

-Гаразд, диктуй номер,- сказав сухо я.

Ми обмінілись номерами і я поїхав додому. Спати сьогодні мені не судилось. В голові купа думок.  Я був в шоці. Чому це сталося зі мною? Ледве все стало нормально з Мариною. Що тепер робити? Як бути з дитиною? Що сказати Марині?. Як їй пояснити появу малюка? Як допомогти Кароліні? Серце в моїх грудях при її згадці застукало частіше. Вона була милою та гарною дівчино. Але дуже наївною. Що ж мені з усим цим робити? Питань було багато…