Розділ 6

Олег

Коли я поклав слухавку,  ніби стало легше. На роботі завал, а тут ще Марина – «Поговори зі мною». Чомусь вона останнім часом стала мені надокучати.

Коли вони зустрілися 6років тому, їй було всьго лише 13. А я вже закінчив школу та вступив до університету. Дівчина тоді мені здалася такою милою. Вона так дивилася на мене своїми невинними очима, що я просто не зміг не звернути на неї увагу. А далі пішло-поїхало. Ми стали зустрічатися. І вже 6 років разом. Мені  було з нею добре проводити час, вона ловила буквально кожне моє слово. До її випускного ми обмежувались лише поцілунками та обіймами, а потім ми перетнули і цю межу. Почали жити в один одного. Хоча вдень вона і я були на навчанні, та ввечері завжди ми  засинали в одному ліжку. Чи задумувався я про сім’ю? Хоч я був і старше за неї, але ярмо вішати собі на шию ще не збирася. А ще я не відчував в душі того, що мені це потрібно, що це моя людина. Так, може я її не кохав, а просто дозволяв кохати, хоч і бачив, що дівчина мене сильно любить. Я залежав від неї фізично. Мені просто не вистачало її в моєму ліжку.

Час минав і батьки почали набридати роботою, одруженням, а мене це все страшенно злило. Я хотів ще побути вільним від сім’ї та роботи. Але коли батьки поставили мені ультиматум: або робота в Києві, або допомагати їм в селі, я обрав перше. Адже батько ще й погрожував забрати  машину.

Сьогодні я їхав додому втомлений з роботи, захотілось розслабитися, і я заїхав до бару. Там мене вже чекали мої нові друзі, які давно кликали мене з собою.

Поставивши машину на парковку, я зайшов до бару.  Я побачив своїх друзів: Віктора, Дмитра та  Кирила.

-Привіт усім!- сказав я і потиснув усім руки.

-Привіт і тобі бджілка- трудівниця,- підколов мене Дмитро.

-Як справи? Як там твоя дівчина? – спитав Віктор.

-Нормально. Набридла вже дівчина..-я кивнув бармену, щоб налив щось міцного.- ми вже 6 років разом, можливо тому,- зробив висновок я.

-Чому не кинеш? Щось все таки тримає її з тобою.- зробив і собі висновок Кирило.

-Не знаю. Можливо якийсь фізичний потяг ще тримає мене біля неї.-сказав я.

-Можливо його потрібно розірвати, цей потяг. Поглянь, скільки гарних та самотніх  дівчат навколо,- запропонував Кирило.

-Не знаю. Треба подумати.,-сказав я.

Далі ми  пили свої алкогольні напої та розмовляли про життя. А я задумався: можливо справді перервати цей звязок?

Мабуть я таки наважився, адже прокинувся вранці не сам, а в ліжку з незнайомкою. Ой, що ж я накоїв? Невже я зрадив Марині? Як мені тепер дивитись їй в очі? Але шалений біль в голові не надав мені часу на довгі роздуми.

-Ти хто?,- спитав я у незнайомки, одягнувшись.

-Я Кароліна. Ти що забув? Я тобі вчора говорила.- сказала незнайомка і теж почала одягатись.

Вона була гарною дівчиною,  приблизно такого ж віку як і Марина.

-Я нічого не пам’ятаю. Взагалі. Мабуть я випив забагато. В нас точно щось було?.- сказав я.

- А ти як гадаєш?,- сказала та посміхнулась Кароліна.

-У мене ж дівчина я. Я не розумію як я міг їй зрадити?.-схопившись за голову сказав я.

-Все колись буває вперше,- сказала гостя і підійшла до мене.-підвезеш додому, чи даси грошей на таксі?.-спитала Кароліна, обнімаючи мене.

-На  таксі. Тримай.- сказав я розгублено і дав гроші своїй гості.

Вона поцілувала мене в щоку і поспішила на вихід. Ледве за нею закрились двері я закричав:

Що я наробив? Може я і не кохаю  Марину, але вона не заслужила такого. Треба її провідати, зробити їй сюрпиз, вона ж говорила, що скучила. Куплю квіти, гарний подарунок і бути глушити свою совість. Так. Так і зроблю, поїду відразу після роботи і проведу з нею всі вихідні.

****

Марина

Втомлена, сонна біжу на пари. В мене сьогодні практична робота. Тому маю бути. А так хотілося хоч годинку поспати. Ніч була неспокійною. Двоє хворих після аварії. Я завжди стараюсь бути присутньою коли роблять різні маніпуляції, адже це буде корисно в моїй роботі.  Плюс завтра у трьох людей завтра планові операції і за їх підготовку відповідаю я. Щоб були помиті, де треба побриті. Ну і плюс прямі обовязки – прибирання. Згадувати про вчорашнє  не було навіть часу.

         День тягнувся довго, хотілося страшенно спати. Олег так і не дзвонив. Я вирішила набрати його першою, але ніхто не брав слухавки. Напевно зайнятий, як і завжди, подумала я і пішла додому спати.

         Не знаю скільки часу минуло, бо коли я відкрила очі, то на вулиці вже сутеніло. Я вирішила піти щось приготувати їсти та зробити завдання  на понеділок, адже надіялась, що завтра побачусь з коханим. Я зараз проживаю в квартирі своєї тітки, адже тепер їздити додому щодня не треба, Олега там все-одно нема. Тому, батьки вирішили попросити тітку, щоб я пожила в її квартирі, плативши за комуналку. Сама ж тітка Ольга, зараз була на заробітках в Польщі.

         Раптом в двері подзвонили. Я нікого сьогодні не чекала, тому підійшовши до дверей, мало не вмерла від щастя – там був мій Олег! Відкривши двері, я кинулась йому на зустріч. Він мене обійняв та поцілував.