Розділ 5

Минув ще один рік. Марина вже навчається на другому курсі, а Олег… Його батьки все-таки вмовили піти на роботу до батькового знайомого. Він частіше був в Києві, на роботі, де батьки знімали для нього квартиру. Закохані бачилися рідше, тільки на вихідних, і для Марини це була мука. Вони стали часто сваритися з Олегом. А за ці коротких два вихідних, дівчина старалась вгодити своєму коханому, як могла. Вона навчилась готувати різні смаколики, почала одягатися спокусливо, а ще почала часто змінювати зачіски. До речі сьогодні вона якраз після навчання поспішає в лікарню, де знайшла підробіток. Дівчина поки працює санітаркою, але в майбутньому мріє стати гарною медсестрою.

На вулиці сьогодні мороз, зима все таки. Зранку сніг підтанув і йти по дорозі достатньо слизько. Дівчина закуталась в свій пуховик, одягла рукавички і рушила на роботу. Хоч було ще 7 вечора, але на вулиці майже нікого не було. Мабуть холод зіграв свою роль. Марина вирішила набрати коханого. Він вже має закінчити свою роботу.

-Алло, коханий, ти ще на роботі?.-спитала дівчина.

-Алло, ні, уже їду додому. А ти? Біжиш на роботу?.- спитав втомлено Олег.

-Так біжу це м’яко кажучи. На вулиці слизько. Я вже скучила за тобою.- сказала Марина.

-Ми ж учора лише бачилися на вихідних, а ти вже сумуєш. Вибач, я дуже втомився, поговоримо завтра.-сказав Олег.

-А ти не розкажеш, як минув твій день?.-сумно спитала Марина.

-Як завжди. Все давай, до завтра,- сказав хлопець.

-Почекай, поговори зі мною, мені страшно, на вулиці сьогодні майже нікого немає через мороз.-попрохала дівчина.

-Все буде добре, не дивися багато кримінальних новин. Все бувай.- сказав він і поклав слухавку.

Марині стало дуже образливо, знову на її очах заблищали сльози. В цей момент вона послизнулась і впала, а оскільки доріжка була під нахилом вона поїхала вниз до дороги. Від страху вона закрила очі. Раптом вона відчула, що зупинилась, а ще почула звук гальм. Відкривши очі вона побачила, дорогу машину чорного кольору. До неї, відкривши двері авто вже поспішав молодий хлопець.

-Як ви? З вами все добре?.- зтурбовано спитав незнайомець.

-Ще не знаю.- і дівчина опираючись на руку хлопця намагалась підвестись.-здається нічого не болить, окрім рук, які я здерла до крові.-сказала оглянувши себе.

-Може все таки в лікарню?,- спитав незнайомець, і поглянув в обличчя дівчини.

Він був вищий за Марину, брюнет з карими очима, які ніби поглинали своєю глибиною. Приємний голос.  Одягнутий в чорне пальто, та шарф з рукавичками, стильн чорні туфлі. А ще в нього був дуже приємний та дорогий парфум. Дівчина труснула головою, і подумки сказала собі, що в неї є Олег і не гоже думати, про когось іншого, яким би красенем він не був. Вона просто дуже сумує за коханим. Так дуже сумує…

-Ні, не потрібно. Довезіть мене будь ласка до роботи краще. Я все одно працюю в лікарні.- попрохала дівчина.

-Так, звичайно, сідайте. -і хлопець по під руку провів  дівчину до своєї машини.

Допомігши  зайняти дівчині місце, водій зайняв своє.

-Може познайомимось? Я –Артем. А вас як звати?,- спитав хлопець і поглянув на свою пасажирку.

- Я Марина. Давай на ти, бо я не думаю, що я старша за тебе.- сказала Марина.

-Добре. А ким ти працюєш?,- спитав незнайомець.

-Поки санітаркою. Але хочу стати гарною медсестрою.- сказала дівчина, і поглянула на годинник.

Часу до зміни залишалось мало. Добре, що вони майже підїхали.

-Дякую, що підвіз та за допомогу.- сказала дівчина виходячи з машини.

-Немає за що. Бувай.- сказав їй услід  Артем.

Марина помчала на свою роботу, не оглядаючись. А дарма, вона не бачила, що машина не рушила, доки вона не зайшла в будівлю лікарні. А ще вона не бачила зацікавленого погляду Артема.

Дівчина буквально залетіла в кімнату, де вони переодягались перед роботою. Тут її чекала колега Вероніка Миколаївна, старенька жіночка, яка булав же на пенсії, але ще працювала, допомагаючи дітям і онукам матеріально.

-Що сталося? Що в тебе з руками?.- сказала старенька помітивши зцарапані руки до крові.

-Впала. На вулиці дуже слизько.- сказала дівчина.

-Обовязково оброби рани, щоб не занести інфекцію, - порадила старенька.

-Так зараз. Тільки переодягнуся.-сказала Марина.

Переодягнувшись Марина прийняла зміну та пішла обробити свої рани. Вона згадала Артема. А потім мимоволі почала порівнювати з Олегом.

-Чому, Олег не такий як Артем? Чому не захотів зі мною навіть поговорити? Коли в останнє він про мене так пілувався?,- задавла собі питання Марина, дуючи на свої фізичні рани, в той час як дуже боліли душевні.

****

Артем

-Дуже мила дівчина,- думав Артем, згадуючи вечірню пригоду.-але чомусь дуже сумна. В її очах дуже було багато болю. Її хотілося обійняти і нікуди не відпускати.-робив свій висновок хлопець.

В цей час пролунав телефонний дзвінок.