Любовна катастрофа на один лайк

💘 

   Вечір був такий, що навіть фіранки виглядали втомленими.
Христя сиділа на підвіконні з телефоном у руках і з обличчям людини, яка щойно відкрила лист від долі — і там знову нічого доброго.

— Мотю, — сказала вона з голосом, яким зазвичай починають некролог, — я… поставила лайк.
— Кому? — підозріло спитав він.
— Йому. Колишньому.
— І що, живий?
— Гірше. Онлайн.

Вона показала телефон. На екрані — фото з 2018 року: він, усміхнений, з кавою в руках і підписом “Старе добро ніколи не іржавіє”.
— І ти лайкнула це? — спитав Мотя.
— Випадково! Я просто гортала вниз, щоб переконатися, що я його давно пережила…


---

Тиша. Христя дивилась у стіну, Мотя — на неї.
— Ну, — сказав він, — вважай, що твоя підписка на спокій завершилась.

Христя зітхнула.
— Ти не розумієш, це катастрофа. Він подумає, що я сумую, що я все ще…
— А може, подумає, що просто палець посковзнувся?
— Я ж не така! Я не посковзуюсь! Я впадаю у відчай, але з гідністю!


---

У неї почався класичний ритуал “екзистенційного аудиту”:

1. Перевірка — чи можна прибрати лайк (ні, він уже побачив).


2. Перевірка — чи лайкнув він у відповідь (теж ні, монстр).


3. Перевірка — чи можна видалити себе з інтернету повністю.



— Залишається тільки переїхати, — сказала Христя. — В іншу країну.
— Або видалити Instagram, — спробував логічно Мотя.
— Ти що, я ж тоді не знатиму, як живуть інші щасливі нещасні люди!


---

Вона почала ходити по кімнаті, наче її душа шукає вихід через ноги.
— Мотю, це ж… це все зруйнує! Моя нова зачіска, новий початок… а тепер він побачить, що я все ще в минулому.
— А може, це доля? — хитро примружився він. — Може, Всесвіт просто натиснув лайк за тебе.
— Якщо це доля, то вона дуже неточна.


---

Наступного ранку Христя прокинулась із почуттям похмілля без алкоголю.
Першим ділом — перевірила сповіщення.
“Ваш лайк відмічено користувачем…”
— Все. Кінець. Він побачив.

Вона пішла на кухню, взяла чашку кави і тихо прошепотіла:
— Я натиснула серце — і отримала біль.
Мотя, який щойно увійшов, почув і зупинився:
— Ти наче пишеш новий гімн усіх колишніх.


---

Весь день Христя поводилася як людина, яку зрадив не світ, а власний палець.
Вона сиділа у кав’ярні, втупившись у вікно, і повторювала:
— Може, він думає, що я шкодую. Може, він думає, що я хочу повернутись.
— А ти хочеш? — обережно спитав Мотя.

Христя мовчала.
— Ні. Просто хочу, щоб він знав, що я могла б хотіти, якби хотіла.


---

Після третьої чашки кави вона нарешті розсміялася.
— Це ж смішно, правда? Одне натискання — і ти вже знову в минулому.
— Так буває, — сказав Мотя. — Люди часто натискають не те, що хотіли.
— І що, ти теж?
— Я ось уже три роки натискаю на “бути поруч”, хоча треба було натиснути “дистанція”.

Христя подивилася на нього. Його очі не сміялися.
— Це було майже красиво, — сказала вона. — Якби не так сумно.


---

Наступного дня Мотя зробив хитрий план.
Він створив фейковий акаунт із назвою @kavazmotieyu і почав лайкати старі Христині фото — ті, де вона ще з сумним виразом і довгим волоссям.
Христя спочатку розгубилась:
— Що за дивний фанат? Хто це взагалі?
Мотя невинно підняв брови:
— Може, Всесвіт тобі повертає лайк?

Вона усміхнулася — вперше за два дні.
— А може, Всесвіт просто хоче, щоб я перестала себе жаліти.


---

Увечері Христя написала у своїх “історіях”:
“Життя — це суцільна стрічка. Але головне — кого ти лайкаєш зараз, а не кого лайкнув випадково.”
Після цього поклала телефон, вийшла на балкон і вдихнула прохолодне повітря.

Мотя сидів поруч, із чашкою чаю.
— Ти знаєш, — сказала вона, — я подумала: а може, цей лайк був мені потрібен. Щоб нагадати, що я вже не там.
— І де ти тепер? — тихо спитав він.
— Десь поруч із тим, хто не судить мене за натискання.

Вона усміхнулась, і це була не іронічна, не вимушена усмішка — справжня.
Мотя відвернувся, щоб не зіпсувати момент сарказмом.


---

А через кілька хвилин телефон Христі знову задзвенів.
Сповіщення: “Вас відмічено у публікації користувача Motya_live: «Деякі лайки лікують».”

Вона глянула на нього, він — на неї.
— Це що?
— Ну… просто тестую теорію, що серце — це теж кнопка.