11

— Маргари-ито-о, досить хропіти… Ти, безумовно, дуже мило хрюкаєш уві сні, але вже майже десята ранку.

Що?!

Різко розплющивши очі, я побачила Дімона, що сидів на підлозі в позі лотоса, задумливо підперши підборіддя кулаком.

— Ненормальний, — пробурчала я і, витягши з-під голови подушку, запустила в рудого одногрупника, а тоді перевернулась на інший бік, намагаючись повернути свій сон.

— Ні-ні, так не піде!

Ковдра одразу ж кудись полетіла, змушуючи здригатись від холоду, і я, оглянувшись, побачила, як Дімас тягне її, затиснувши під пахвою, разом із моєю подушкою.

— А якби я спала голою?! — роздратовано крикнула навздогін і пошукала очима, чим би таким важким запустити в дурнувату руду макітру.

— Не в цій кімнаті, — пограв бровами той і зачинив двері з другого боку.

Точно! Це ж лігво чудовиська! А я досі жива, як не дивно. А де, власне, сам Єгоров?

Ліжко було пустим та навіть заправленим. Поряд на тумбочці лежала книга, яку він учора читав, і я, не втримавшись, навшпиньки підкралася, щоб глянути на назву. «Тільки б не «50 відтінків сірого», будь ласка, що завгодно, тільки не Е.Л. Джеймс». Та впізнавана обкладинка з чорнявим юнаком у круглих окулярів шокувала мене не менше. Е-м-м… серйозно? «Гаррі Поттер та Орден фенікса»? Я навіть, забувши про конспірацію, схопила роман та погортала сторінки, щоб упевнитись, чи під обкладинкою не ховається якийсь посібник для маніяків-новачків. А що? Це логічно. Заголовки: «Розчленування для чайників: з чого почати та якими інструментами користуватись» чи «101 спосіб позбутися трупа» краще замаскувати під щось безневинне. Та ні, це дійсно була історія про «хлопчика-який-вижив».

— Соромлюся спитати, що ти там шукаєш, — раптом пролунало над головою, і я, зіщулившись, ледь не впустила книгу.

Рука, що з’явилася з-за спини, блискавично вихопила її з моїх пальців, і я відчула легкий доторк чужого тіла до моєї спини. Божечки боже, Єгоров стоїть просто позаду мене, і ледь не обіймає… Зараз ноги віднімуться від хвилювання, і серце зупиниться.

— Я… не знала, що ти фанат магічного всесвіту, — вичавила я, боячись ворухнутися, і полегшено видихнула, коли хлопець відійшов, щоб поставити книжку на полицю.

— «Фанат» — дурнувате слово, — фиркнув Влад. — Мені просто подобається історія, і я інколи її перечитую.

Те, що мене в пішу подорож не послали за нахабство, вже шок-контент, але коли хлопець ще й посміхнувся, виходячи зі спальні…. Я сіла там, де й стояла. О-фі-гі-ти. Треба загуглити, може то магнітні бурі якісь?

Впавши на спину, я заплющила очі та зітхнула. Яка ж у нього посмішка гарна, шкода, що не часто побачиш. І очі вже не здаються такими страшними. Так, брови все ще нахмурені, та жаху не наганяють. А від аромату його парфумів узагалі голова обертом… Треба глянути на назву, і собі такі придбати. Один пшик на подушку, і солодкий сон забезпечений.

Глибше вдихнувши, я щасливо всміхнулася. Навіть зараз його відчуваю. Неймовірно класнючий запах.

Шум за дверима змусив мене отямитись і скотитися з ліжка Єгорова. Ось чому аромат був таким сильним! Я щойно валялася на постелі хмуробрового чудовиська. Ніби підсвідомо випробовую його нерви на міцність… Щось мені підказує, терпіння в нього дуже швидко закінчиться, а життя у мене, на жаль, лише одне.

Тому, обережно розгладивши покривало, окинула свої старання пильним оком та швидко змилася з кімнати.

На кухні, як виявилося, мене вже чекало горнятко охололої кави та пухкий омлет з помідорами і зеленню.

— Шідай, не штій, як штовб, — з набитим ротом радісно махнув мені Дімас, тільки-но я з’явилася на порозі.

Присіла на краєчок табуретки, з острахом оглядаючи кулінарний шедевр перед собою. Хоча виглядає він дуже навіть їстівним та навіть симпатичним. В мене не завжди виходить зробити омлет настільки пухким та рум’яним.

— Я думала, ти не вмієш готувати, — примруживши очі, пробурчала, після того, як проковтнула перший шматочок.

Який же смачнючий!

— А це й не я готував, — радісно всміхнувся Діма та відкинувся на стіну з блаженно прикритими повіками.

А я ледь не вдавилася, здивовано витріщившись на тарілку. Картина, де Єгоров у фартуху на голому торсі збиває яйця… ще довго не зникне з уяви. А тут ще й сам Влад із ванної кімнати прийшов.

— Дімон, посуд миєш ти, — закомандував і, як ні в чому не бувало, пройшов до кавоварки.

В одних лиш спортивних штанах, з рушником, перекинутим через плече. З темного волосся ще крапала вода, падаючи на шию та скочуючись по широкій  спині, всіяній сузір’ями родимок, а тоді зникала під резинкою, трохи вище куприка.

Ой-йой… Якби в мене був… то вже б став. Довбана збочена, ось я хто…

— Я в душ!

Підскочила, як ужалена, та кинулась до виходу, поки Єгоров не помітив моїх розчервонілих щік та божевільних очей. Та це помітив Суханов, судячи з хитрої либи Чеширського котяри. Дідько, як же соромно!

Лиш зачинившись у ванній та прихилившись потилицею до дверей, змогла видихнути.

Якесь божевілля! Ці дивні гормональні сплески вже починають дратувати. Кілька днів тому… Та, господи, ще вчора, Єгоров не викликав у мене нічого, окрім страху, а ці раптомі переміни нагадують Стокгольмський синдром.

З одного боку, мене тішить, що таємничий і насуплений Хмуробровий виявився дуже навіть людяним. Але, чорт забирай, він надто непередбачуваний, і я все ще його побоююсь.

Коли встала під прохолодний душ, в голові панував хаос, тому постаралася зосередитись на шампуні з ароматом тропічних фруктів та на старанному натиранні тіла мочалкою до почервоніння. Думки це не розплутало, та допомогло трохи заспокоїтись.

Поки сушила волосся та вдягала назад одежу Єгорова (моя так і не висохла), настрій ще трохи покращився, тому покидала ванну кімнату я доволі бадьоро… поки ледь не зіштовхнулася в коридорі з Дімасом, який намагався вдягнутися і взутися одночасно.