8

Навіть знати не хочу, про що подумали перехожі, коли ми вистрибнули з дверей супермаркету. Довбана спідниця не годилася для таких марафонів, тому її довелося задерти мало не до пояса (велика подяка підштаникам за таку можливість), і Влад тягнув мене за рукав, примудряючись при цьому голосно сміятися, що з його низьким, хриплуватим тембром звучало доволі страхітливо.

Заскочивши до автобуса, що якраз від’їжджав від зупинки, ми одночасно видихнули та перезирнулися. Усміхнений Єгоров – явище настільки унікальне, що його можна побачити не частіше, ніж Літаючого опосума, тому не можна мене звинувачувати в тому, що я, затамувавши подих, задивилася на його розслаблене обличчя, що в одну мить змінилося до непізнаваності.

Поки мене не штовхнули в плече з проханням передати за проїзд. І тут я зрозуміла, що не тільки бездомна, а ще й без копійки в кишенях. О, неймовірно!

— Що ще? — мабуть, помітивши, як перекосилося моє лице, спитав хлопець.

— Гаманець… — ніяково пробурмотіла я. — Залишився в рюкзаку.

Закотивши очі, Влад лиш пхикнув, передаючи водію гроші за двох, а тоді підштовхнув мене до місць, що звільнилися.

— До центру доїдемо, — сказав він, коли ми присіли. — А далі тобі куди?

А дійсно, куди? Так далеко я свій план не продумувала.

Нервово покусуючи губу, почала перебирати в голові варіанти. Половина знайомих пороз’їжджалася по країні, а інша – знайде тисячу і одну причину для відмови. Родичі теж не варіант. У Львові тільки баба Марта, яка одразу ж здасть мене батькам, ще й тростиною по хребтині дасть.

— Соколова? — злегка штовхнув мене плечем Єгоров.

— Я думаю, — відмахнулася від нього та полізла за телефоном до кишені.

Погортавши список контактів, знайшла лише один більш-менш можливий варіант, сусідку, з якою ми інколи вибираємось на полювання по «Секонд хендах» та по черзі ходили за продуктами.

— Лідо, привіт, ти дома? — з надією спитала я, як тільки почула дзвінке «Алло».

— Щось трапилося? — позіхаючи, спитала дівчина.

— Взагалі-то, так, — невпевнено мовила. — Мої поїхали, а я без ключів.

— Ох, дідько, Марго, — співчутливо зітхнула сусідка. — Я була б рада допомогти, та тільки-но сіла у поїзд, приїду завтра увечері.

— Добре. Подзвони, коли будеш в місті.

Втупивши погляд у сидіння перед собою, продовжила перебирати в голові варіанти, та кожен наступний був гірший за попередній. Краще б я до тітки поїхала, там хоч є де спати. На продавленому дивані з поломаними пружинами, які залишають на спині та ногах болючі подряпини, та зате… під дахом та у відносному теплі.

— Наша зупинка, — раптом озвався Влад і, схопивши мене за руку, потягнув за собою.

Я розгублено рушила за ним, і лиш коли вибралися назовні, зрозуміла, що знову опинилася в тому самому районі, з якого так стрімголов утікала кілька годин тому. А Єгоров, навіть не зупинившись, упевнено вів мене вперед.

Спохмурнівши, я спробувала висмикнути пальці з чужої долоні, впираючись у землю ногами. Хлопець, спантеличено оглянувшись через плече, пригальмував.

— Ти чого? — спитав, так і не відпустивши.

— Це ти… чого, — буркнула невпевнено. — Чому ми йдемо до твого під’їзду?

— Тобі ж немає де переночувати, — здвигнув плечима. — А в нас є вільний диван.

— Але…

Ночувати в квартирі Чудовиська… А раптом він лиш ненадовго перетворився на нормальну людину? Вночі прокинусь від того, що він витріщається на мене з ножем в руці, виблискуючи в темряві червоними, демонічними очима або…

— Так, досить, пішли!

Мені здалося, чи він вже почав гарчати?

Не давши мені часу на роздуми, Влад знову потягнув мене за собою, і мій внутрішній голос невпевнено пискнув, певно, краще померти на зручному дивані, ніж взимку на вулиці. Сумнівний, звичайно, аргумент, та пручатися я все ж припинила. А вже через кілька хвилин спостерігала, як витягується від здивування лице Суханова та бігають винувато безсоромні оченята, поки рудий намагався сховати за спиною пакет чіпсів….

— Це… не те, про що ти подумала, — майже з надією пробурмотів він, відступаючи на кухню, та я вже, розшнуровуючи черевики, не спускала з нього примруженого погляду.

— Ах ти ж нахабна, рижа морда…

І рвонула за Дімоном, що з вереском зник за дверима.