6

Я присіла та потягнулася до уламків, але чужа рука грубо відпихнула мої пальці.

— Не чіпай, а то знову поранишся, безрука.

Сльози від образи виступили на очах, і я відчула, як уся напруга, що накопичилася за день, тремтить в мені, погрожуючи виплеснутися істерикою. Та показувати свою слабкість перед Єгоровим, а тим більше, рюмсати, мені хотілося найменше.

Підскочивши, я кинулась у коридор.

— Щось… сталося? — здивовано підняв брови Діма, виходячи з кімнати.

— Де у вас ванна? — якомога спокійніше спитала я.

Хлопець мовчки прочинив мені двері, і я, кивнувши, сховалася всередині. Хлюпнувши в лице холодною водою, заплющила очі та глибоко вдихнула. Тремтіння в тілі ніяк не хотіло стихати, як би я не намагалася себе заспокоїти. Нічого ж не сталося, ніхто не помер, не вбитий, не поранений… Ну, добре, поранений, та ж не смертельно!

Цей Єгоров! Виглядати він, звичайно, може не так страхітливо, та люди певно не тільки через це обминають його десятою дорогою. Справжнє чудовисько… Ну, і хай іде до біса, якщо не вміє поводити себе по-людськи. Подумаєш, горня розбила! Пощастило, що не об його голову!

Злість додала мені сил. Ще раз умившись крижаною водою, я втерлася рукавом толстовки та вийшла в коридор. З кухні одразу ж вигулькнула голова схвильованого Дімаса.

— О, все нормально? — спитав. — Ти що, плак…

— Т-с-с! — перебила. — Все супер. Сподіваюся, ти там нічого не спалив, поки мене не було, інакше не зносити тобі голови.

Я вичавила з себе найщирішу посмішку, пройшовши повз нього, та схвильовано оглянула кухню. Видихнула. Сподіваюся, що встигну приготувати борщ та звалити звідси чимшвидше, до наступного демонічного пришестя.

Плов мало не підгорів, та вдалося вчасно його врятувати, поставивши Дімона з ложкою для помішування. Додала спецій та зелені до борщу, вимкнула під ним конфорку. Заправила салат оливковою олією, гірчицею та соєвим соусом. Відчинивши духовку, переконалася, що котлети готові і, посипавши їх тертим сиром, теж вимкнула.

— Все готово, Дім, — витираючи руки тим самим рушничком із песиками, повернулася до рудого.

Той в напівпритомному стані капав слиною в порожню тарілку перед собою, очікуючи на команду. Я розсміялася.

— Отож, далі сам впораєшся? Я пішла.

— Може з нами повечеряєш? — гіпнотизуючи каструлю з борщем, пробурмотів Суханов, та я енергійно замахала головою й відступила.

Та мені шматок у горлі застрягне, якщо на мене Чудовисько ще разочок зиркне. Ніт, дякую, я вже якось обійдуся.

— Їж давай, а то охолоне. Вихід сама знайду.

І, вискочивши в коридор, натягнула кеди, находу накинула куртку та прудко вискочила з квартири. Перескакуючи по дві сходинки, я вже за кілька хвилин вивалилася з під’їзду та вдихнула холодне повітря на повні груди. Як же ж добре! Жива та майже неушкоджена після двох годин в одному замкнутому просторі з Єгоровим. Кому розповім, не повірять.

Застібнувши пуховик, озирнулася по сторонах. Вже стемніло, і я трохи загубилася в просторі, намагаючись пригадати, з якого боку ми прийшли. Ніби он той кіоск минали, значить, мені туди.

Зробивши впевнений крок уперед, здригнулася, коли двері під’їзду знову прочинилися. Та годі вам! Я ж уже майже втекла!

Поправляючи капюшон та дістаючи цигарки, на ганок вийшов Єгоров.

— Я проведу тебе до зупинки. Дімон, здурівши від твого борщу, забув, що тут і з навігатором дороги не знайдеш.

Та я готова хоч усю ніч блукати містом, лиш би не бачити це Чудовисько! Та як тільки відкрила рота, Єгоров, не звертаючи на мене уваги, пройшов повз.

— Не варто було турбуватися, — буркнула все ж, обганяючи його. — Розберуся якось. А в понеділок принесу тобі нову кружку, не хвилюйся.

І, піднявши підборіддя, впевнено закрокувала вперед. Не треба мені від нього нічого! Не бажаю ні брови ці похмурі бачити, ні зітхання роздратовані чути! Хай на себе дратується, що таким йолопом вродився!

— Та почекай ти!

Мене різко сіпнули за рукав, розвертаючи, та так, що я все таки увіткнулася йому в груди, одразу впираючись в них руками.

— Єгоров, ти мене бісиш! — вибухнула я, відчуваючи, як приборкана істерика знову повертається. — Я тобі що зробила?! Чого ти постійно вовком дивишся, ніби я твого улюбленого пса вбила?! За що, скажи мені!

Відштовхнувши хлопця, зустріла його важкий погляд з викликом, та не дочекавшись відповіді, розвернулась і кинулася геть, намагаючись придушити ридання, що знову рвалися назовні.

Мабуть, у стресових ситуаціях мій топографічний кретинізм трохи слабшав, і таки вмикався той внутрішній навігатор, бо дуже скоро я побачила попереду автобусну зупинку, до якої якраз під’їжджала маршрутка з потрібним номером. Ще трохи, і все закінчиться, а я зможу досхочу наплакатися в своїй кімнаті.

* * *

Всесвіт цього разу повстав проти мене... і постраждати в той вечір мені так і не дали.

— Збирайся, — виглянувши з кімнати, кинула мені мама, не встигла я переступити поріг квартири. – Їдемо на вихідні до тітки Ніни.

— Бляха… — простогнала я, притулившись лобом до дверей, — му-у-у-ха.

— Я все чую!