5

— Ти чого мене не попередив? — тихо прогарчала я, після того, як Влад зміряв мене важким поглядом та зник всередині квартири.

— Я не знав, що ти не в курсі, — майже шепочучи відповів Суханов, скорчивши винувату моську. — Ще так здивувався. То ти… підеш?

— Що? — не зрозуміла. — Вже виганяєш?

Я не в захваті, звичайно, від такого розвороту подій, та здатися… ні за що. Подумаєш, якийсь там Хмуробровий буде дихати дві години в потилицю, свердлити своїми страшними очиськами…

Тілом пробіг морозець, та я лиш повела плечима та глибоко вдихнула, а тоді видихнула та, випрямивши спину, переступила поріг.

— Показуй, де кухня.

— Є! Коридором і праворуч, капітан!

— Підняти вітрила! Кермо праворуч!

— Так точно, капітан!

Напруга спала, і ми, хихочучи, почали роззуватися. Похмура морда, промарширувавши з ванної кімнати до кімнати, мовчки виказала зверхнім поглядом все про наше психічне здоров’я. Та мені було абсолютно по цимбалах. Поряд тріскотів радісний Суханов, і на душі запанував штиль. Поки я вішала куртку, Діма перетягав пакети та вже виклав на стіл половину, коли я, короткими перебіжками, дісталася цілі (зіткнутися з Владом один на один все рівно не хотілося).

— О, чарівненько...

В прихожій, на кухні (я була на 99,9% впевнена, що й у інших кімнатах також), було не тільки дуже чисто та охайно, а ще й затишно. Ні мереживні фіранки, ні фіалки в голубеньких горщиках з ведмедиками не асоціювалися з Дімасом, а з Єгоровим тим більше. А ці, о мій бог, милі рушнички з песиками?!

— Гм, Дім, а ви квартиру орендуєте, чи як?

— Га? — Рудий висунув носа з пакета і розгублено оглянувся. — Ні-і-і, це квартира Влада. Він здав мені кімнату, коли з минулої квартири виселили.

— Квартира… Влада, — повторила я, витріщившись на рожевий електрочайник. — Капець.

Яка ж все таки загадкова особистість цей Єгоров, з зовнішністю Різника та душею райдужного єдинорога…

— Ну, типу, Влада та Вірки, — продовжив Дімон, знову перетворивши зібраний образ в моїй голову на мильні бульбашки.

— Що? — зітхнувши, перепитала.

— Ну, Віра, його сестра, — здвигнув плечима хлопець. — Вона на цілий рік поїхала до батька, в Італію. А я поки що в її кімнаті, типу, ось…

Як же багато з’явилося запитань! Та думка про те, що в будь-який момент нас можуть почути, змусила повернутися до кулінарії. Спробую розпитати пізніше, між нарізанням салату і натиранням кабачків.

— Так, Дімас, перше завдання.

— Слухаю, капітане.

— Ретельно промити усі овочі та почистити картоплю. Впораєшся?

— Буде зроблено, капітане!

Дзвінко відбивши «п’ять», ми заходилися готувати борщ, дієтичні котлети з кабачків, овочевий салат і плов із куркою. Поки Діма зосереджено виконував мої доручення, я поставила відварюватися м’ясо, промила рис та вже взялася за терку, коли відчула… присутність демонічних сил. Спиною прокотився електричний струм, а шкіра на руках вкрилася сиротами. От казала мені мама: «Носи на шиї хрестик, він тебе від нечистого захистить», а я дурепа: «Не буду, не модно!». Стою тепер, як голеньке ягня перед левом, за те модна!

Різко обернулася, щоб хоч лицем зустрітися зі своїм страхом, та Влад уже був надто близько, і я ледь не стукнулася в його груди носом. Перелякано зойкнувши, завмерла, та боялася підняти очі, поки Єгоров, простягнувши руку мені за спину, вмикав чайника та діставав кружку з шафки. Коли він підняв руку, і футболка трохи задерлася, мій погляд мимовільно ковзнув нижче, відмічаючи, що прес у цього демона анітрохи не гірший, ніж у Суханова. Навіть… кращий. Одразу піднявши погляд, ніби злякавшись, що Чудовисько вміє читати думки, я зустрілася з ним очима. Мій стан і так вже наближався до паморочного, та коли Єгоров скривився і буркнув: «Відійди», я шарахнулась убік і ледь не збила з ніг Діму, який напружено чистив картоплю. Від несподіванки він підскочив, і гостре лезо обпекло мою долоню. Все сталося настільки блискавично, що я навіть не зрозуміла спочатку, як моя рука опинилася поряд із ножем, і чого Суханов верещить.

Лиш коли мене ззаду обхопили руками та підтягнули до раковини, я, нарешті побачила червону полосу через усю долоню.

— Не сіпайся, Соколова, — строго прогарчали зверху, і я втягнула голову в плечі. — Дімон, аптечку!

— Що? — почувся збоку розгублений хрип. — А, так, зараз.

Пустивши холодну воду, Влад схопив мене за кисть та засунув мою долоню під струмінь.

— Ой. — Я здригнулась та сіпнулась, але рука, стиснувшись на моєму боці, прикувала мене до місця.

— Тихо, — видихнули поряд із моїм вухом вже спокійніше, і я глитнула.

Єгоров промиває мені рану…

Спокійно, впевнено, ніби все життя тільки тим і займався.

І навіть у монстра від вигляду крові не перетворюється.

Чим далі в ліс…

— Тримай. — Це повернувся Дімас та відкрив червону, облізлу від старості, коробочку.

Влад, впевнившись, що кров зупинилася, закрутив воду та всадовив мене на табуретку, а сам, поставивши аптечку на підлогу, присів переді мною. Тепер і я отримала змогу хоч раз у житті поглянути на нього звисока, нахмуривши брови! Але коли він підняв на мене погляд, в мене перехопило подих. Обличчя… Його страхітливий вираз зовсім змінився. Очі широко відкриті, зморшка між бровами розгладилася, та навіть губи не стискалися в бліду лінію, як зазвичай. Я побачила це всього лиш на мить, але воно перевернуло моє відношення до чудовиська з ніг на голову.

Навіть коли він різко вилив мені на руку перекис. Я була настільки приголомшена, що майже не відчула болю. Але за те складочка на високому лобі, що з’явилася, коли Влад бинтував мені долоню, одразу привернула мою увагу, і перш ніж мозок зв’язався з руховим апаратом, мої пальці вже розгладжували її. Зморшку. На лобі Єгорова. Єгорова!

Він дивився на мене з німим здивуванням, я на нього – завмерши від жаху, і якщо б Дімон, який топтався позаду, не вліз із питанням: «Ну, що там?! Вона не помре?», відбулося б щось страшне…