2

Гепнувшись за парту, я вихопила з сумки блокнот, варварськи видерла з нього сторінку та… зрозуміла, що не знаю, а як далі. «Чуєш, хлопче, все в тобі таке гарненьке, та знаєш, окрім очей. Без них ти виглядав би набагато краще». Боже, та ні, це на якісь жорстокі погрози схоже. Лист має нагадувати любовне зізнання або дружню пораду. Але порада, накалякана анонімом на огризку паперу, не сприйматиметься, як дружня, тому схиляємося до першого варіанту.

«Ти мені подобаєшся, Влад. Дуже сильно! Та зроби щось зі своїми бровами, бо страшно, просто жесть!».

Ні, знову не те!

Застогнавши від безсилля, я відкинула зіпсований листок та стукнулася головою об парту.

— А смітити навіщо? — гаркнули позаду, від чого я моментально підлетіла над стільцем, ніби мене током вдарило, і з жахом побачила Влада, який ступив уперед та потягнувся за клаптиком паперу.

— Ні!

Кинувшись до нього, я перечепилася через чийсь пакет, що валявся в проході, і буквально грудьми закрила «любовне послання», розтягнувшись на ньому зіркою. Час завмер, коли я усвідомила, що зробила.

Бля-я-яха му-у-ха…

Стрепенулась лиш, коли ноги в чорних кросівках, переступивши через мене, дійшли до парти, а тоді знову наблизились та, назад переступивши, зникли за дверима. А я ще зо дві хвилини намагалася прийняти нову реальність. Він через мене, як через собачу какашку, переступив!

Злість додала мені сил підскочити з підлоги, та сердито показати дверям середній палець. На більше сміливості в мене точно не вистачить. Та в мене язик відпаде, якщо я почну з ним сваритися. Добре, хоч звалив додому, а то довелося б півтори години сидіти, як на електричному стільці, обливаючись потом від кожного випадкового погляду. А самій тікати з лекцій Люцифера зовсім не хотілося. До Аркадія Васильовича навіть з температурою приповзають. Єгоров зовсім безстрашний, якщо не залишився. Хоча, якщо їх порівняти, то Люця – просто милий дідусь, невинна кульбабка.

Знову здригнувшись, я витягла з рюкзака конспект і спробувала зосередитися на матеріалі з минулої лекції, щоб улюблена фішечка викладача – «малесенький тестик» (за що в нього вже заброньований окремий котлован у Пеклі), не став сюрпризом. Так, «найважливішими завданнями вивчення макроекономічної теорії є…».

* * *

Сюрприз таки «став», але приємний. Сатана прихворів, і найближчими днями проводити пари не зможе. Нам навіть розклад змінювати не стали, тому, що всі його лекції – останні, і їх просто відмінили. Пробачте нас, Аркадію Васильовичу, за жорстокість, але ми непристойно гучно раділи, а деякі навіть організували вечірку.

Втім, Влада теж не було два дні, тому свій шедевр, створений в той же вечір, мені вдалося підкинути тільки в п’ятницю на останній перерві, з третьої спроби. Зранку, коли Єгоров закинув свій рюкзак на парту та пішов на перекур, до аудиторії прискакала староста і, так, як більше нікого не було, сіла поряд зі мною та заторохтіла щось про вчорашній семінар з філософії, який пропустила. Довелося відкласти свою серйозну справу. При Марійці до рюкзака Єгорова не підібратися.

Наступну можливість я проґавила тому, що списувала лекцію та зазівалася. А коли, злодійкувато озираючись, підкралася до його парти та потягнулася до задньої кишені за листом, двері несподівано захряснулися, та так гучно, що мені здалося, ніби то розірвалося моє бідолашне серденько. Здригнувшись, я впустила листочок, і ледь встигла наступити на нього кедом, коли до парти підійшов сам Диявол (та Аркадій Васильович просто солоденька булочка, в порівнянні з хмуробровим чудовиськом!).

Всівшись за парту, Влад просканував мене поглядом знизу вверх та підняв брову.

— Чого треба? — роздратовано спитав своїм демонічним голосом, від якого на мене дрижаки напали.

— Н-нічого, — затинаючись пробурмотіла та повільно, притримуючи записку ногою, пошаркала в бік своєї парти, ніби підбитий пес.

Чи треба згадувати, що любовне послання довелося переписувати, бо з однієї сторони залишився чіткий відбиток підошви?

Думала, в мене третє око відкриється, поки домальовувала маркерами серця, намагаючись ще й слідкувати за оточуючими. Якщо раптом Єгоров вирішить дізнатися, чиє то послання, краще одразу мінімізувати можливість появи свідків, щоб потім не довелося їх ліквідовувати.

Як тільки аудиторія спорожніла, я метнулася до рюкзака, що скоро снитиметься мені в кошмарах, розстібнула головну велику кишеню та, закинувши записку, вжикнула блискавкою. Не вірячи своїй сміливості, на ватяних ногах повернулася на місце, відчуваючи ще поколювання у кінчиках пальців. І, тільки присівши, зрозуміла, що залишаючись тут, або попаду під підозру, або стану тим самим «вірогідним свідком». Тому, поки ніхто не повернувся, схопила сумку та кулею вилетіла в коридор, ледь не прибивши дверима Суханова. Та черговий пиріжок він все ж від несподіванки впустив.

— Ну, йо-ма-йо, Соколова, ти приносиш мені одні нещастя! — сумно зітхнув рудий і, піднявши смаколик, поніс «ховати» його в смітнику.

— Вибач, Дім, куплю тобі в понеділок аж два, — протарахкотіла я та швидко закрокувала до сходів.

— Ловлю на слові! — радісно вигукнули позаду, і я мимовільно всміхнулася.

Сподіваюся, що Дімона вбивати не доведеться, він хлопець непоганий, лиш би не патякав лишнього.