17 Розділ

Невідомі змовники, які зустрічаються в таверні на околицях міста.

Загадкова постать у темному плащі, з глибоко насунутим каптуром, сиділа за одним із далеких столиків таверни, раз по раз озираючись. Замовленого віскі чоловік навіть не торкнувся — лише нервово постукував пальцями по столу, немов не міг заспокоїтись.

Таверна тхнула деревною стружкою й димом — тут, певно, щовечора збиралися дроворуби з найближчого лісу, намагаючись устигнути до комендантської години, за якою вже давно жило королівство.

Раптом двері прочинилися, впускаючи ковток прохолоди й жіночу постать. Вона рухалась граційно, майже нечутно, мов тінь. Пишна, але статна, в тому ж темному плащі, що й чоловік. Проте тканина не могла сховати її плавних ліній — у цій фігурі вгадувалася сила й спокуса водночас.

Жінка мовчки сіла поруч, потягнулася до склянки з віскі, зробила ковток.
— Ніколи б не подумала, що доведеться проводити таємні зустрічі в подібному місці, — промовила вона, неквапно оглядаючи притихлих завсідників.

— Або смердюча таверна на околиці міста, або задушливі клуби вищого товариства, де вух більше, ніж на базарі, — прохрипів чоловік, ковзнувши по ній поглядом з-під тіні каптура.

— Ти давно не влаштовував зустрічей? — тихо, з ледь помітним докором, запитала вона, поправляючи каптур, який сповзав і от-от мав відкрити її обличчя. На мить світло від лампи торкнулося її губ — повних, блискучих від віскі. На щастя, ніхто не звернув на це уваги: кожен був зайнятий своєю чаркою й власним забуттям.

— Я не хотів привертати зайвої уваги, — прошепотів він, нахилившись над столом так, ніби слово могло полетіти й бути підслуханим. — Дружина давно зі мною не говорить. Якщо хто-небудь упізнає мене, за однією склянкою з тобою — усі наші плани підуть прахом. Почнеться скандал, який не приховаєш.

— Розумію, — відповіла вона спокійно і гірко одночасно, — але задля спільної справи нам треба бачитися частіше. Ти вже знаєш: троля не знищили — його тримають у палаці.

Чоловік важко зітхнув і швидко-нервово зиркнув у сторону.
— Мені першим доповіли про це. Це все — робота того проклятого радника. Енджеральдо не заспокоїться, поки королівство не спіткає ще гірша криза. Він давно підозрює, що з королем щось не так і шукає доказів. Якщо протокол запрацює, короля скинуть із трону. І ми більше не впливатимемо на владу у королівстві.

— Це зрада. Бунт! — різко відгукнулася жінка, і в її голосі спалахнула справжня тривога.

— Люба, бунт і зрада, — відповів він тихо, — це те, що ми робили останні два десятиліття. Але ніхто не повинен дізнатися правду: справжній король уже не з нами. Якщо це стане відомо — розпочнеться хаос. Ми мусимо будь-що зберегти видимість порядку!

Вона подряпала по столу відполірованими нігтями, звук пролунав, як скрегіт.
— А ще складніше брехати слугам, — прошептала вона. — Їх треба зачаровувати, прикидатися, що не лише король давно не при владі а, що й принцеси не існує. Та це все важче й важче. Якщо відкриється правда — бунт за бунтом, порядок розсиплеться. Те над чим ми працювали стільки років знищать лише за кілька годин. Часу залишилось не так багато!

Чоловік підвів очі — у них була твердь людини, яка бачила занадто багато.
— Тому ми маємо йти до кінця. Ми майже там. Нас можуть назвати зрадниками й брехунами сьогодні — але якщо все вдасться, завтра нас назвуть героями. Розумієш?

Жінка кивнула, й у її очах спалахнув рішучий вогник — холодний, як сталь і гострий, як лезо. У тісній, смердючій таверні, серед деревної стружки й п’яних голосів, двоє творили плани, що могли перевернути ціле королівство.

— Ти стежиш за Аскольдом? — запитала вона тихо, затамувавши голос так, наче кожне слово могло бути підслухане.
— Роблю все, що в моїх силах, щоб схилити його до потрібних нам дій, — відповів чоловік у каптурі. — Але це непросто. Чого мені тільки коштувало повернути його додому — й потім ще той лист, що ти передала викликає неабиякі підозри! Хіба не могла обійтись без деталей? Він не дурень — рано чи пізно все зрозуміє. Його зброя — холодний розум, непідвладний емоціям. За це йому слід дякувати тобі, його дарительниці.

Жінка видала тихе, невдоволене сопіння.
— Не починай, — тихо рявкнула вона. — Не я винна, що мої дари перетворилися на прокляття.

— Хіба феї не повинні знати про магію краще за всіх? — підсумував чоловік, голос його був награно спокійний, але в словах чувся укол.

— Ніхто не міг передбачити зрадницю серед фей, — заперечила вона, долаючи гнів. — Не відволікайся. Ти маєш зробити так, щоб Аскольд виконав частину нашого плану.

— А ти продовжуй стежити за Леонорою, — відповів він холодно. — Нам пощастило відшукати таку як вона, її дар цінний для нас. Тепер має статися те, що було задумано. Два прокляття, які колись були дарами, мають з’єднатися — це перший крок.

Він замовк, якраз у той момент, коли до їхнього столика підійшла подавачка. Жінка хотіла щось промовити — запропонувати напої — але чоловік кинув їй монету й жестом наказав відступити. Дівчина без слова взяла плату та пішла, і лише шорох її сукні залишився в повітрі.

— Я не можу контролювати кожен її крок, — заговорила фея, — але вірю: вона прийме рішення, яке піде нам на користь. А поки справжнього короля та принцеси немає, хай усі й далі вірять у короля, що керує королівством. Поки брехня тримає порядок, ми маємо його берегти — будь-якою ціною.

У їхніх голосах не цвів оптимізм — лише холодна рішучість. Під димним світлом таверни, посеред деревної стружки й п’яного гамору, двоє плели павутину, яка могла задушити усе королівство або дати йому нове обличчя.

— І ще одне, мій друже… — раптом її голос став тихим і боязким, наче вітер, що гасне. — Якщо ілюзію короля ще вдається втримати, то що робити з тролями. Незабаром усі дізнаються, що їх більше не стримують пастки з дитячими опудалами. Уже кілька сіл постраждали — як ще чутки ще не рознеслися?