3 Розділ

Я повільно повернулася спиною до скель, де за кам’яними виступами глухо шумів невидимий прибій. Сховала лице в півтіні, щоб він не бачив напруження моїх губ. Однією рукою ледве поманила його до себе, наче запрошуючи дитину зробити перший крок, і відчула, як велетень обережно сунеться слідом, його важкі подихи лоскочуть мені обличчя.

— Що бляха відбувається?! — закоротів знайомий чоловічий голос із темряви, прорізавши шелест нічного лісу.
Знову він… Я зітхнула, навіть не обертаючись. Як він зумів підвестись після такого удару?

Поки я, стискаючи зуби, повільно приманювала бурого троля, який тепер слухняно йшов за мною, десь збоку, між соснами, випірнув Аскольд. Він ішов майже навшпиньки, але при цьому дихав важко, як той, хто щойно біг. Його очі розширилися від жаху й захвату одночасно, коли він наздогнав мене й уп’явся поглядом у сцену, яку не кожен живий чоловік здатен витримати.

Позаду вже лишався ліс — розлогі тіні й пахощі хвої розчинилися у холодному повітрі. Попереду височіли вузькі темні скелі, гострі й закручені, як зуби велетня. У народі цю ущелину називали Нутром Дракона: тут завжди було сиро, гул відлунював у кам’яних стінах, і навіть місячне світло виглядало чужим.

— Ти що, відьма? — нарешті озвався він, не стримавши здивування. — Як ти його змусила слухатись?

Я кинула короткий погляд через плече: на його грудях обладунки блищали вогкістю й багнюкою, а просто посеред панцира чорніла глибока вм’ятина — слід від тролячого кулака. Він ішов, трохи похитуючись, але вперто, наче це все не мало жодного значення. Я ж уперто робила вигляд, що не помічаю його — троля треба було вести далі, до скель.

Аскольд, однак, раптом виступив уперед і перегородив мені шлях.

— Ти ж знаєш, — заговорив він уже суворим, глухим тоном, — що в королівстві заборонена магія?

Його голос злегка відлунював між скелями, як грюкіт дверей у пустому залі, а місячне сяйво відкидало тремтливі відблиски на його броню.

— Я не магічу! — різко відрізала я, навіть не пояснюючи нічого, і обійшла його, продовжуючи рух.

— А як іще це назвати? — не відставав він. — Ти приручила троля!

— Дурня, якби був спосіб — навіть магічний — приручити троля, ним би вже скористались, — гримнула я у відповідь.

— А що це, як не магія?

Йому довелося зійти з дороги, інакше троль просто пройшовся б по ньому. Та все ж Аскольд знову мене наздогнав. З роздратуванням він зірвав із себе шолом і відкинув його набік. Я лише краєм ока зачепилася за його обличчя, не бажаючи надто зважати на нього, бо кожен мій подих, кожен рух тепер тримав троля під контролем. Але одне я зрозуміла напевно: цей лицар не з простолюдинів. З такими різкими, наче вирізаними з мармуру рисами обличчя не бувають селяни чи просто робітники, навіть не кожному аристократу пощастить так. Тільки от усіх при дворі я знала — а його бачила вперше.

— Ти будеш відповідати? — з його голосу зникла колишня грайливість. Залишилася лише вперта настороженість та вимогливість.

— Це не магія, у крайньому разі — не моя! — випалила я. — Цього вистачить?

Я зупинилася неподалік обриву. Знала, що далі мало відбутися щось вирішальне, але ще не наважувалася зробити наступний крок. Мимоволі підвела погляд на Аскольда. Він так само пильно вдивлявся в мене, вивчаючи. А я вагалася — що робити далі.

— То ти… одна із зачарованих дітей феєю? — нарешті видихнув він. Його голос звучав тихо, але в ньому вчувалося не лише здивування, а й страх, що він нарешті намацав істину.

Тіло здригнулося від його слів. Так близько до моєї таємниці ще ніхто ніколи не підбирався.

Я відповіла йому здивованим поглядом, не в змозі відвести очей від його сильного й проникливого погляду.

— Як ти зрозумів? — мій голос тремтів, а троль тим часом мирно вмостився поруч, кліпаючи на мене своїми важкими повіками.

— Я теж, — відповів він тихо. — Теж зачарований феєю!

Ми дивилися одне на одного так, ніби за мить між нами простягнулася невидима нитка. Наче два незнайомці, що раптом упізнали один в одному щось рідне. У його очах я відчула відблиск власних страхів. Я знала, що такі, як я, існують, та ніколи не зустрічала їх особисто. Таких дітей завжди ховали, тримали під охороною й захистом.

— Ми приблизно одного віку, — сказав він. — Ти з мого покоління дітей, чиї дари стали прокляттям. Тому й полюєш на тролів?

Я кивнула.

— Тролі з’явилися майже одночасно з тим, як чари почали перетворюватися на прокляття, — пояснила я, навіть не намагаючись щось приховати.

— Мені було п’ять, коли фея мене «одарувала». Я майже одразу зрозумів, що зі мною щось сталося — щось дивне, щось неправильне, — він говорив тихо, наближаючись до мене крок за кроком.

— А я… я довго не знала про свій дар, бо не знала про власне походження, — зізналася я. — Лише коли мені виповнилося шістнадцять, я все зрозуміла. Зрозуміла, що зі мною, щось не так. Що я не така, як інші.

Він стояв наді мною, мов тінь, що виростає зі скель. Його очі блищали у відблисках місяця, й прибій позаду, що глухо бився об каміння, лише підкреслював напруженість миті.

— Теж вважаєш, що якщо знищити тролів, то чари спадуть? — його голос, розбитий на уламки хвилями, долинав до мене уривками, як шепіт крізь бурю.

Я кивнула, ковтаючи повітря так, ніби воно стало раптово густим.

— У цьому є сенс… — прорипів він і нахилився настільки низько, що я відчула, як по спині пробіг холодний струмок. Страх розкрився всередині: страх, що я втрачу контроль — над собою, над ним. Що він зробить щось проти чого я не зможу опиратись і теж стане жертвою мого прокляття.

Але замість цього, вражена миттю близькості, він раптово заговорив голосно й різко, розсікаючи зворушливу тишу, мов ножем.

— То розкажи… як ти контролюєш троля? Це якось пов’язано з темним даром фей? Як саме на тебе впливає це прокляття?

Я різко відсахнулась, ніби вийшла з полону власних думок і його погляду. Мимоволі поглянула на троля: велетенська постать, що тепер не стояла, а майже плазувала до мене, схиляючись, наче жива гора, що зрушила зі свого вікового місця. Його важкі лапи ковзали по землі, лишаючи глибокі сліди, а темні очі світилися дивною відданістю. Чим довше я вдивлялася в них, тим більше відчувала, як рішучість тане в мені, як крижина на сонці.