Розділ 5

До амбала підбігають медики. Анну відводять убік і теж, мабуть, надають допомогу.

Охорона оточує мене і відтісняє від усіх. Піднімаю руки – здаюся, не чиню опору. Натовп обурено гуде, як перегрітий сервер: «Крампус убив глядача!».

За секунду мене валить на землю поліція, що підбігла. Троє, четверо… Мене вдавлюють маскою в брудний асфальт, викручують руки.

Дідько, критична помилка, боляче…

Замикають браслети. Мабуть, система позначила мене як шкідливе програмне забезпечення.

Намагаюся надіслати голосове повідомлення, але отримую грубий access denied (доступ заборонено – примітка автора):

– Лежати! Не рухатися!

Наче в мене є вибір гілок у цьому алгоритмі.

Нарешті мене піднімають, як мішок із бракованим залізом.

– Маску зняти! Негайно!

Логіка – вищого рівня. У мене взагалі-то руки в наручниках за спиною. Як я маю виконати цей скрипт? До поліціянта нарешті доходить, що він вимагає нездійсненну операцію, і він сам неакуратно здирає з мене обличчя демона.

Чорт, маску шкода. Стільки праці в неї вкладено.

Холодне нічне повітря вдаряє в мокре від поту обличчя. Мружусь від яскравого світла ліхтарика, спрямованого мені в очі. Важко дихаю, хапаючи ротом повітря.

Амбала відвозять на «швидкій». Анну не бачу. Сподіваюся, з нею все гаразд і придурок не встиг заподіяти їй шкоди.

Поліціянт щось питає про документи, яких, звісно, у мене з собою немає – вони залишилися в роздягальні разом із моїми речами.

Розумію не все, і це мене страшенно бісить. Намагаюся щось пояснити ламаною чеською, але ніхто не хоче парсити мої логи, напружуватися і вдаватися в кострубаті слова. Звідкись збоку чую: «posraný cizinec» («сраний іноземець» – примітка автора). Ну, «дякую», аутентифікація користувача пройшла «успішно».

Ситуація – зашибісь.

Хлопці з моєї команди намагаються за мене заступатися. Ярда криє охорону й поліціянтів матом.

Переодягнутися мені не дають – вантажать у патрульну машину просто в повній екіпіровці. Іду, дзвеню дзвонами. Реліз у продакшн без тестування, чесне слово. Безголовий демон у наручниках. Епічний абсурд. Дожив.

Хтось приносить мій рюкзак з одягом і документами.

Їдемо у відділок. Рука набрякає, біль посилюється. Невже зламав об щелепу цього придурка?

Наручники болісно врізаються в шкіру. Тіло болить, ніби мене знатно побили.

Ось тобі й шоу. Цілий рік готувався, щоб так безславно все просрати. Утім, моя жертва не була марною, навіть якщо ніхто її не оцінить.

У відділку доводиться довго чекати – шукають для мене перекладача. Нарешті починається допит. Розповідаю все, як є.

Мені не вірять. Я пропоную запитати в Анни, але мене обривають.

Не знаю, чи були там камери. Сподіваюся, що так. Можливо, блогери або журналісти вели репортаж і щось записували. Напевно, хтось щось бачив і може підтвердити мої слова.

З розмов, які мені не перекладають, я дізнаюся інсайд, що амбал – професійний спортсмен, боксер – відома особистість. Він готується до важливих змагань. І вони мені не заздрять, якщо він буде змушений пропустити їх із моєї вини. Однією депортацією я не відбудуся.

Просто чудово. Перспективи – вогонь.

Поліціянт визирає у вікно й каже, що на ґанку дільниці вже натовп журналістів. Трафік зашкалює. Ймовірно, вони прийшли по мою душу. Не здивуюся, якщо мене призначили цапом-відбувайлом. Якийсь іноземець посмів підняти руку на їхню зірку рингу.

Адреналін поступово сходить нанівець. Біль у ребрах і руці починає турбувати мене дедалі сильніше. Я – далеко не супермен і не маю чарівної здатності терпіти будь-які негаразди.

– Мені потрібен лікар, – кажу перекладачеві, коли стає несила.

Рука має жахливий вигляд. Поліціянт хитає головою:

– Якого біса ти поліз у бійку, якщо навіть не вмієш бити?

Можна подумати, у мене були варіанти…

– А що я мав по-вашому робити? Мовчки спостерігати, як цей виродок б’є дівчину, а охорона удає, що вона там для меблів? – огризаюся.

Медики приїжджають швидко. Після побіжного огляду підозрюють перелом руки й ребра. Якщо перше я, найімовірніше, зробив собі сам, коли бив амбала в щелепу, то другим мене явно «нагородив» цей придурок, і це означає, що я оборонявся.

У лікарні припущення підтверджуються. Руку довго «збирають», нанизуючи кістку на спиці. Літня лікарка повторює майже дослівно слова поліціянта. 

Глибока ніч. Батарейка на нулі. Але ні кінця ні краю…

Вранці мені знову доводиться повернутися у відділок. Я ж злочинець, виявляється. Тут на мене чекають нарешті класні новини. У крові амбала виявлено величезну кількість проміле – він був п’яний і мало розумів, що творить. Щелепу я йому все-таки виніс, турнір він пропустить. Карма відпрацювала коректно!

Завдяки свідченням Анни всі звинувачення з мене знято. Тікет закрито. Фух…