Любов зла, або подарунок Купідона

В основі цієї історії лежать реальні факти. Всі імена героїв та деякі події вигадка автора.

 Якось у моєму житті трапилася історія, яка вплинула не тільки на мене особисто, а й на мої стосунки з майбутньою дружиною. Неодноразово доводилося чути, що з віком кохання у стосунках між подружжям зникає, залишаючи місце повазі, порозумінню, довірі, може бути ще чомусь… Ще є багато розумників, які уявили себе великими всезнаючими психологами, телевізійниками, блогерами, розповідають різні мудрі версії про кризи у відносинах, вчать їх долати, насправді просто заробляючи на цьому гроші.

  З середніми успіхами закінчивши школу, я з тріском провалив вступні іспити до Юридичного університету. У наш час так буває, якою б гарною не була твоя підготовка, на твоє місце може знайтися той, у кого більше грошей, або важливий батько… Мені не вистачило лише два бали до прохідної кількості, але все, що не робиться, все на краще. Саме з цим принципом я завжди жив, і продовжую жити досі.

  Не маючи бажання цілий рік свого життя витрачати задарма, я з власної ініціативи вирушив до військкомату, де мене прийняли з розкритими обіймами. Так я і потрапив на службу до військ спеціального призначення, де провів більше року, перш ніж повернутися до громадянського життя. Але історія зовсім не про службу, тому пропустимо цей період і підемо далі.

  Повернувшись додому з армії, я на славу відзначив цю подію. Чесно сказати, я ніколи не був святим і правильним, тому вів досить розпусний спосіб життя. На службі, ті рідкісні можливості усамітнення з особами протилежної статі, першим діставалися саме мені. Дівчаток там не було, в основному тільки жінки, набагато старшого віку, але як кажуть «на безриб'ї і рак – риба».

   Довго гуляти без діла я не став, лінь – це якість не моя. Ну, не можу я сидіти без діла. Тож, як тільки отримав запрошення вирушити до школи Поліції, не думаючи зібрав речі та документи, і поїхав за вказаною в запрошенні адресою. Незважаючи на казармовий стан, навчання тут дуже відрізнялося від правил і законів армії. Враховуючи напругу та дідівщину на службі, тут увесь цей процес виглядав – квіточками.

  Не бажаючи втрачати свій статус неодруженого, я навмисно ні з ким не заводив серйозних стосунків. Моя політика була така: доки не нагуляюсь, жодних серйозних стосунків не заведу. І тоді хтивих пригод мені вистачало з головою. А що? Жодних зобов'язань, жодних сварок, ідеальний варіант для такого як я. У той час я навіть не уявляв, що такого може статися, щоб я захотів змінити звичний спосіб життя. Так було, поки я не побачив ЇЇ.

  Коли відбулася та доленосна зустріч, я вже півроку служив у підрозділі патрульної поліції. Ми зустрілися зовсім випадково, у мій вихідний, зіткнувшись на вході в ліфт, великого торгівельного-розважального центу. Я був упевнений, що кабіна виявиться порожня, і поспіхом так швидко зробив крок уперед, що практично збив з ніг дівчину, яка не чекала такого повороту подій. Якби вона була мого зросту, напевно, ми б боляче вдарилися лбами. Але я був набагато вищий, десь на голову, тому вона вдарилася об моє міцне тіло, випустивши пакет з рук, але я не дав їй впасти. Двері кабіни ліфта повільно зачинилися, поки я присівши навпочіпки відчайдушно вибачався і намагався допомогти зібрати канцелярські товари, що розсипалися. Вона намагалася швидко зробити те ж саме. Коли, нарешті, все було зібрано, ми одночасно стали у повний зріст… Ось тоді в моєму маленькому внутрішньому світку і стався найголовніший переворот. Ми зустрілися поглядами і завмерли, не знаючи, що сказати. Зі ступору вивели двері ліфта, що знову відчинилися, а головне обурені глядачі, які також поспіхом намагалися зайти всередину.

- Вибачте мене ще раз. Я справді не хотів. – ми вийшли нарешті у просторе місце, але як під якимось гіпнозом не поспішали йти. Лише за хвилину я помітив, що тримаю її зап'ястя у своїй руці.

- Все добре. Не варто стільки разів вибачатися. - спокійно відповіла дівчина, забираючи свою руку і маючи намір піти.

  Тоді я відчував, що не можу її відпустити просто так. Я розумів, що вона не просто звичайна дівчина, тим паче, що наша перша зустріч відбулася чотирнадцятого лютого, саме у День всіх закоханих, і тоді я ще не знав її ім'я. Мабуть, то був знак долі, я абсолютно не розумів, що відбувалося зі мною, такі емоції наринули на мою холостяцьку уяву вперше. У той момент я почав вірити в кохання з першого погляду, або у стрілу Купідона, що потрапила прямо мені в п'яту точку, розумійте, як хочете. З того дня я горів в агонії... Постійно докоряв собі, що не наважився взяти хоча б номер телефону. А потім мене осяяло, адже в службі охорони того самого торгівельного центру працював мій армійський товариш. Я негайно вирушив до нього.

- Так, хлопчина! - здивувався Олексій. - Ніколи б не подумав про тебе так погано! - він із задоволенням потішався над другом, але при цьому погодився допомогти.

- Ну ось, Сашко. Дивись. – Олексій, роздрукував збільшені кадри із внутрішніх камер відеоспостереження, папери з'явилися у ящику великого принтера.

  Я взяв фотографії, і мій погляд як магнітом притягло до тендітної фігури незнайомки.

- А ось ще з камери ліфта, кинув до друку. Забери.

   Другий варіант кадрів був значно кращої якості, картинка була ближчою.

- Льох, але тут не видно обличчя.

- Стривай, не жени коней. Ти бачиш, що я ще промотую. - через пару хвилин Льоша знову заговорив. – О! Тьху, скільки часу змарнували.

Я помітно напружився і машинально підскочив до його крісла.