Хто ж я в її очах?

ЯН

Те, що Інна  не згоджується повернути Максу щеня навіть за подвійну ціну, а малий не хоче їхати додому, мене абсолютно не напружує. Легко домовляюся про дозвіл для малого. Інна так само легко дозволяє Максу приїздити в гості до Пуха. 

А привозитиму його я.

Її очі тепер нічим не нагадують лазерний приціл або темні провалля в безнадію. Це уважні карі очі, що здаються неприродно великими на худому личку. І ці очі питають про щось, а я так само мовчки відповідаю, що теж весь час думав про неї. 

І навіть не думав, а згадував і відчував. Прокидався з думкою, що вона уже теж прокинулася, Засинав після дня то нудних, то складних перемовин і думав, що вони з малим уже теж поснули.

Так що це навіть добре що Пух у неї, буде чудовий привід бачитись.

– Все вдається, а що не вдається одразу, вийде потім –  легковажно й самовпевнено кажу дзеркалу у вашій. І  чувак у відображенні знає, що я подумки рахую дні до того, як почну нове життя з чистої сторінки.

І мене зовсім не напружує, що одна дівчина уже явно відчуває мій суто чоловічий інтерес до себе і готовність замутити по дорослому. Та що там, я сам відчуваю, що все трохи серйозніше, ніж здається. Бо інтерес не тільки чоловічий, нащо себе дурити. Вона така химерна загадка, яку можна розгадувати все життя.

І я ж бачу, що це взаємно. 

Розпускаю хвіст, товсто натякаю, як втомлюють бізнесові перемовини, зате й результат –  замовлення на рік вперед забезпечені.  І скоро можна буде відпочити.

Вона більше любить море чи гори?

Але Інна, що досі слухала мої теревені, як казку раптом замикається в собі й прощається з нами холодно, як королева з послами ворожої держави.

Що за капризи? Одразу згадується та відьма, як вигнала мене з дому ні за що. 

А, потім розберуся. 

Бо зараз є що залагоджувати і без того, чому я ще й назву не придумав. 

Бо дзвонить мати й голос такий особливий для нотацій поганому синові.

Що знов не так?

– Ти де? Їдь до мене. 

– Ти уже вдома, як відпустка?

– Вороги б мої так відпочивали. Ніколи знову не поїду нікуди зі сватами.

– А ти була з ними? – мати вміє здивувати. – Як додумалася, ма? Уже велика дівчинка, а даєш себе вмовити. Що їм від тебе ще треба?

І тут я чую такеее! Виявляється матір викликали на нараду, наче на килим до начальства. І вона не змогла відмовити, бо то ж про її любу невістку.

Теща, поки мене не було, знову влаштувала матері істерику. Але й тесть втрутився, чого досі ніколи не бувало.

Теща заявила. що найняла приватного детектива. І той дав їй звіт. Нібито поки її квіточка, тобто Наталка, страждає в лікарні, звісно через мене. Я руйную сім’ю і наношу непоправну травму і так слабкому здоров’ю Наталочки.

Тобто під виглядом відрядження навідую коханку, ще й беру з собою дитину.

Ха. А я не вірив. ніби думки матеріальні. Той нишпорка слово в слово описав мій хитрий план прирученню однієї впертої дівчини.

Але є одне але.

Нічого цього не було.

НІЧОГІСІНЬКО.

На жаль до речі.

А що мені доводиться вислухати і як довго, краще не згадувати. Бо дурка на горизонті маячить всі десять років.

Тож якщо хтось думає, ніби мати за мене заступається, обламайтеся. 

Свати тільки звинувачували й висували здогади щодо того, як у такої порядної матері міг з’явитися такий монстр-син. І чи давно я до цього докотився.

Ну й вимагали, щоб негайно припинив і ніколи знову.

Зате мати блідла і мовчала. 

А коли милі родичі нарешті заткнулися, заявила. що перекриває мені кисень до нуля.

Мені на це було плювати й розтерти, бо допекли. як ніколи. Але вони пішли далі. 

Тобто влаштували малому перехресний допит. 

З дивною гордістю згадую, як Макс тримається – з гідністю. щиро і напрочуд стійко не піддається на провокації й підкуп. 

Але в кінці визнає, що буде їздити до Інни, бо вона пообіцяла навчити його хендлінгу. І він буде вигравати ринги з Пухом. Бо той природжена зірка.

І мене майже виправдовують.

Але вирок обговоренню й пом’якшенню не підлягає.  Я маю дістати малому такого самого песика. І обов’язково –   іншого інструктора з цього дивного спорту. Бо Макс явно щось приховує. 

Тому що я його – ви тільки послухайте – тримаю на гачку. Адже він так прив’язався до щеняти,  що готовий брехати рідним бабусям і дідусеві, ніби тато не ночує у тьоті з собачкою.

Завіса. 

Аплодисменти, овації, крики браво.

А вишенькою на даху цього дурдому звістка – Наталку  все ще не виписали з лікарні. 

Дивитись на те, як теща і мати  знову шантажують і тягнуть в різні сторони Максима, не випадає. Я найгірший в ролі батька. Але ж чи малий через це має повторити шлях своєї матері до депресії й оксамитової канапки психотерапевта?

Кожному потрібний друг, хоча б один, зате справжній. Кращих друзів, ніж собаки не буває. Інна не віддасть свого друга, і це правильно.  Тому доводиться знайти телефон того типа, що обіцяв знайти малому цуцика. І от за хвилину я уже маю фото. 

Гм. Ну я навіть не знаю, що сказати.

– Крем, батьки чемпіони світу, дуже перспективний. – пояснення судді, на ім'я Ігор нічого мені не прояснює. Але малий скоро поїде звідси в чужу країну. Там ні друзів, ні знайомих. Тоді Максу дуже знадобиться породисте щеня. Бо я уже знаю, що отой спорт, юніор-хендлінг – він міжнародний. Тобто і за кордоном можна буде займатися з тренером і вигравати. Непогане заняття, ще й познайомиться з однолітками. І сумувати менше буде.

Ну і що з того, що цуцик, який має замінити Пуха – просто щеня. Харизми з фото не просочується, але й відрази не викликає. У мене. А от малий дивиться на фото, крутить  носом і каже, що на Пуха не схоже. 

– Не бреши. Одне лице. –  впевнено брешу я. – А якщо мені не віриш, спитай у своєї подружки. Тобто у відьми.  Цей з Пухом родичі, сам чув, що дядько суддя сказав. Двоюрідні брати. Ти ж любиш Пуха? О і цього малого полюбиш.