Не подумай поганого. Це мій брат

ЯН
Я відвіз її під дім.

– Зайдіть. Треба пом’янути. Здається. –  проказала вона безбарвним голосом.

Неймовірно дивне відчуття. Наче все іде за моїм планом, і клієнт дозріває прискореними темпами. А почуваєшся так огидно, ніби відбираєш морозиво в дитини.

Ми зайшли на кухню. А перед тим вона поставила урну серед кубків. І кивнула. Я подумки згодився. Саме там і місце тому, хто виборов і нагороди, і кубки, в кожен з яких легко б вмістилися кілька Теді.

Ні роззутись, ні роздягтись мені не запропонували. Вона й сама не зняла ні куртку, ні важкі Мартенси на товстій підошві. Підійшла до шафки, витягла звідти пляшку якогось дівочого пійла типу Бейліса і простягла мені, щоб відкрив.

Я взяв пляшку з її холодної руки й одразу ж з-під куртки почулося знайоме гарчання. 

Вона машинально погладила майже іграшкову білу голову з кумедно розвішеними вухами й чорними бусинами очей. І стулила пальцями малий писок. Щеня невдоволено чхнуло і замовкло.

Я розлив солодку гидоту по бокалах, і ми мовчки тягли лікер, думаючи кожен про своє. 

Й раптом до мене дійшло. Я глянув на бокал в руці, як на гадюку. Це дівочий пікап? Спосіб залишити тут на ніч грошовитого пацика з цікавими знайомствами? В дзеркало давно дивилася, звабниця?

Тут і пікаперка мамчина подала репліку..

– О. Ви ж на машині.

– Нічого страшного. – недбало кинув я. – Доїду на метро. А машина у вас під домом постоїть.

– Метро уже закрите. – кивнула вона на настінний годинник, що тихо цокав над столом. – І було закрите ще коли ми виїжджали. Тому може ви переночуєте тут? А я на кухні посиджу. Все одно не засну.

От халепа. 

На пікап не схоже й одночасно схоже. Залишитись? Невже я дійду до того, щоб мені дарували цуциків за казкову ніч?

– Не страшно. Викличу таксі.

Сам би не повірив, що тікатиму від дівчини, яка пропонує залишитись в неї. Але що це, як не втеча?

– Я з вами за все життя не розрахуюсь. –  сказала вона без усякого каяття або зв’язку з тим, що я тепер не можу сісти за кермо. 

– Не видумуйте. Давайте краще наново познайомимось. А то якось незручно пити й не знати з ким.

– Я Інна. –  серйозно відповіла вона.

– Ян. –  підняв я пивний бокал з лікером. –  За знайомство. Хотілось би за кращих обставин, та вже як є.

Вона теж підняла сій бокал і дуже дивно усміхнулася.

– Життя бентежне. Місяць тому у мене була сотня  друзів, знайомих і клієнтів. Вчора не відгукнувся ніхто. Тільки незнайомий тип, в домі якого знущалися з Пуха.

– Все вияснилося. – поспішив я навести різкість. – Сталося дике непорозуміння. 

І я виголосив заготовлену промову про те, що теща не дозволила взяти щеня до себе, а я був у відрядженні, а в дружини почався токсикоз.

На цьому місці вона кивнула, а я знов бездарно впустив момент для вигідної пропозиції – забрати назад щеня за справжню ціну. Може навіть заплатити подвійну ціну за моральну компенсацію мого хамства. Щоб їй було приємно, адже все сталося, як вона і попередила. От я уже плачу вдвічі.

Але я дивився на щеня, що заснуло в неї на грудях біля самого серця, як колись у мене. І не міг підібрати слів, щоб почати. Хоча язик у мене гарно підвішений, та ситуація невідповідна.

Тому досі навіть не сказав, що тепер у мене є знайомий суддя, що навчить щенятко гарних манер. 

Момент був наче гарний, але і незручний одночасно. Тож ми мовчки допили Бейліс, як холодний і молочний кисіль. 

– Думаю, Теду там тепер буде солодко всю вічність. – сказав я, полегшено поставив бокал і викликав таксі. Ми ще помовчали, Інна дивилася на мене зачудовано і розчулено.

Я ж намагався не зустрічатись з нею очима.  Не звик, щоб мене залишали на ніч з вдячності. І це досить образливо до речі.

А коли виходив, в спину почув зовсім не пропозицію залишитись, якої насправді чекав.

– Ви скажіть дитині, що малий знайшовся. Прибіг до тата, бо той хворів. І не може повернутися. Але живий, з ним все добре, і він передає привіт. І не ображається. Він не злопам’ятний. Не те що я.

Сказати на це було нічого.

Залишилося записати цю поразку на свій рахунок і махнути рукою на безнадійну справу.

А якби й було що сказати, огидне ірландське пійло проти застуди просилося назад. І вихлюпнулося б назовні, якби я почав виголошувати промови. 

Тому я мовчки вийшов. Впевнений, що вже цього разу був тут востаннє.

І звісно знов помилився.

Якщо так подумати, моє житя після того, як батьки примусили одружитись з Наталкою – одна суцільна помилка.

Але нічого. Я все виправлю одним махом. Вважай уже виправив, бо за місяць дружини тут уже не буде. І я знову вільний, й у мене все попереду.

Вдихнув морозне нічне повітря, аж голова пішла обертом. Викликав таксі й сказав, щоб водій вимкнув пічку і відчинив вікно. І все одно кілька разів на поворотах мало не зблював. 

Таксист всю дорогу нудив про те, як все неправильно в житті й країні. І до речі я подавав репліки. Бо хіба це правильно, отак знущатись з людини?

Він мене висадив, подякував за чайові й залишив вражено озиратись.

Бо я був впевнений, що їду додому.

І не одразу згадав, що дома у мене нема. Поки що. Бо не випадало будити матір серед ночі й тим більше токсикозну Наталю. 

Виявляється, я назвав адресу своєї нової дівчини, не попередивши, що їду.

Велика помилка. Я собі такого і з дружиною не дозволяю. Але відкривши власним ключем квартиру, за яку плачу, виявив, що зайшов дуже вдало. 

Безплатне сімейне порно не мій кінк, але тут подивитись точно було на що. Ця дівчина справді красива і дуже гнучка. А коли ті двоє врешті побачили мене, то коханка ще й видала репліку, за яку я вибачив їй все. 

– Не подумай поганого. Це мій брат.

Я спробував аплодувати стоячи, але ноги не тримали. Тому з’їхав по одвірку на ламінат з підігрівом і вже там продовжував висловлювати враження від побаченого.