Я людина чемна, але

ЯН

Прощаємося? Ах ти ж коза драна. Нема в мене часу шукати інший подарунок.

А то мене б тут давно уже не було. Ще заспокоюй усяких бомжих.

– Що ви, дівчино. – витягаю телефон і показую фото з дня народження малого. Там ми втрьох. Я одною рукою обіймаю Макса, а другою притримую за плечі Наталку. Щасливе сімейство, наче з обкладинки журналу. 

– Як бачите, дитина не маленька, школяр уже. Ми давно мріяли саме про такого цуцика. Вибрали вашого з великої кількості кандидатів. Дружина… – ледве проштовхую ненависне слово крізь горло. – Це вона вибрала. Правда ж гарно, що ми відсвяткуємо Різдво уже вчотирьох? І вам гарно. Не змарнуєте час і сили, всю увагу приділите власному собаці.

Дівчина ледь помітно хитає головою на тендітній шиї. Темне недоглянуте волосся зібране в пучок на потилиці, який от-от розсиплеться. Пошерхлі губи й ні грама косметики. 

Якщо вона хоче в такому вигляді знайти собі чоловіка чи спонсора, то одразу ні.

Природжена стара діва. Явно ненавидить дітей, якщо не дозволяє дарувати їм цуценят. Всі ж діти мріють про собаку. Я теж хотів. І мені не купили. А от малий матиме все, про що мріє. Що б там його мати про мене не тринділа.

Тим часом дівчина, яка вперто не називає свого імені, з мрійливою посмішкою розглядає фото фальшивої сімейної злагоди. 

А я уже тримаю на руках цуценя. Воно солодко позіхнуло й вмить заснуло. Набігалося по снігу, мабуть. Так чи інак, я його уже з рук не випущу.

Бо малий вибрав саме цього. І пояснити йому, що в мене не вистачило готівки, буде неможливо. Він ще нічого не знає про гроші. Та й нащо пояснювати? Якщо не зіб’ю цей кінський цінник вполовину, я буду не я.

– Ви все уточнили? – питаю суворо, як бос підлеглу.

– Та наче. Ми ж все уже раніше обговорили. І він вас одразу визнав. Заснув на руках, як у мами. І справді гарно зустріти Різдво в колі сім’ї.

Вона простягає пакет і показує, що там всередині.

– От його папери. Щеняча картка, обміняєте її на родовід зі своїм прізвищем. І ветпаспорт зі щепленнями.  От їжа на тиждень, там наліпка з координатами фірми, де корм можна взяти з моїм дисконтом.

– Хвилиночку. Ми ж це обговорили. Нам не потрібний родовід. І платити за цей папірець я не буду, як ви собі хочете.

– Він входить у вартість. Як і корм, іграшки й ліжечко. –  злегка зверхньо посміхається ця наївна курка.

– І іграшки з ліжечками не треба. Ми уже все придбали за вказівками знайомого ветеринара. Найкращої якості. Так що от вам гроші, а оці маркетингові хитрощі зі мною не працюють. Я сам маркетолог, дівчино. Що вам не подобається?

– Ми домовилися за іншу ціну. – відсуває вона до мене худенький стос не наших грошей. – І ми ще не підписали угоду про передачу цуценяти.

– Ой, ну вас. Звісно я в курсі, що ціна завищена, щоб покупець міг поторгуватись, і йому було приємніше взяти зі знижкою. 

Вона хитає головою і явно не збирається торгуватись. Ще відмовить, от курва. 

Тоді я викладаю козир, який тільки що знайшов в рукаві.

– Інших покупців у вас же немає.

– Вгадали. Як тільки ми з вами домовились, я відмовила іншим.

– Навіть не натякатиму, що інших не було, дівчино. Я людина чемна, але дуже важко повірити, ніби знайшовся дурень, що відвалить штуку євро за звичайного собаку звичайної породи…

– Ми не будемо обговорювати питання віри й чемно попрощаємося. Не зрозуміли одне одного, буває. 

Ого, як губи підтисла, їх тепер майже не видно на блідому стомленому личку. А очі не мружить. Дивиться прямо і впевнено. 

Тільки якщо думає, ніби я віддам їй цуценя, то вона ще більша дурепа, ніж здається.

– Я ще не закінчив. Насправді хочу попросити вас віддати його дешевше. Бо знаєте, грошей не друкую, але завіряю, щеня буде кататись, як сир в маслі. Повірте, він витяг щасливий білет. Ми уже всі його дуже любимо…

Гм.

Не схоже, що її розчулила моя промова. 

Що ж. Висловлюсь прямо і грубо. 

– Вам же треба заплатити за операцію і хімієтерапію  для старого собаки, хіба ні? Розумію, як ніхто. Я  поховав батька після такої операції. І знаю, що по чому.

О, тепер її вираз змінився. Очі потепліли від співчуття і розуміння. І я просто вимушений стенути плечима і чесно відповісти теплим поглядом на її погляд.

До речі я майже не збрехав. 

Інша справа, що батька ми поховали майже десять років тому. І платила тоді за все мати, бо я тільки-но закінчив школу і не мав власних грошей. А в цілому – все точно так і було.

– Ясно. Це міняє справу. – кивнула вона. – Тільки не можу не попередити. Вважайте це забобоном. Але я не торгуюсь за цуценят.  Людей або влаштовує ціна, або ні. Тому що колись давно було інакше. І я помітила, що сума, на яку я згодилася знизити ціну, потім витрачається власником, іноді й десятикратно більше – під час форс-мажору з собакою.

– Ви мене хочете залякати? 

– Ні. Я просто пояснюю, що ми з вами зараз наче друзі по нещастю. І маємо підтримати одне одного. Але я не хочу вас вводити в занадто великі витрати. Тож підпишемо угоду. Бачите, що тут написано – якщо ви будете невдоволені цуценям, то протягом місяця повернете його мені, а я вам поверну ваші гроші. 

– Оу. Не очікував. Сподіваюся, що все буде в порядку. Тримайте гроші. А я поїхав додому, бо уже темно. Перша зірка, все таке. Приємного вам Різдва. 

Вона киває, але дивиться не на мене, а на щеня. 

Мені уже тепло біля серця, бо цуцик явно там пригрівся.

Дівчина ще раз киває, віддає мені угоду, а гроші неуважно кладе на стіл. Її погляд не відривається від малого, що досі мирно спить.

–  Правду кажуть, що  це єдиний спосіб купити любов за гроші. –  майже розчулено кажу, торкаюся собачого носа й посміхаюся, як дурник.

І тут цю заморену шкапу мов підмінили. Наче кобра роздула капюшон і гострим поглядом вп’ялася мені в очі.

Ще видряпає!