Глава 3

• Ти?! – здивовано запитала Зоряна. У цей момент вона відчула ніби її серце знову розлетілось на тисячу маленьких уламків, вона підняла очі і побачила його, ту людину, яка знищила усе, її любов, її віру, її щастя, усе і нічого не залишила окрім болю і ненависті. Вона неначе повернулась назад, в той найгірший день її життя.

Флешбек: 2 грудня 2018 рік. Розмова по телефону.

• Привіт, Ліза. – з чудовим настроєм промовила Зоряна, - усе готово?! Я так хвилююсь, це повинен вийти просто бомбезний сюрприз. – з захватом продовжувала Зоряна.
• Так-так, усе готово, - пробурмотіла Ліза, - я не розумію, чому ти так паришся, цей напищений індюк не заслуговує такого сюрпризу! – з деякою відразою відповіла Ліза.
• Ліз, не починай! Я знаю, що він тобі не подобається, але Антон хороший і скоро ти це зрозумієш. До того ж, у нього сьогодні день народження і я хочу, щоб все було ідеально, тому не псуй мені настрій. Ти ж знаєш, що він думає, що я за кордоном і прилечу лише 7 грудня. Сьогодні о 7 вечора все повинне бути готово. Коли він зайде у свій будинок і… - не встигла розповісти Зоряна як Ліза її перебила.
• Так-так, я включаю світло і ми кричимо сюрприз. – байдуже говорила Ліза, - все добре, зустрінемось у його будинку. – сказала Ліза і поклала слухавку.

18:56. Зоряна метушилась наче божевільна, їй хотілось, щоб все було ідеально. Антон для Зоряни був усім. Він був її першим коханням. Артур був досить вродливим, розумним, однак був трохи задирою, це й не дивно, тому що батьки у нього прокурори, тому можна сказати, що він був мажором. До Зоряни він залицявся з першого дня відколи її побачив, проте привернути її увагу до себе було важко. Зоряні, звичайно, подобався Артур, але вона розуміла, що вона для нього була лише черговою дівчиною в його списку, однак його тривалі зусилля та наполегливість допомогли йому завоювати її серце. І ось вони уже як півроку разом. Цих півроку Зоряна була неначе в раю, її здавалось, що так буде усе життя, допоки не наступив той самий день.

• Ліза, ти усе зробила? – Зоряна почувалась схвильовано.
• Так, ти уже 6 раз мене запитуєш. – раптом вони почули як відмикається замок у дверях.
• Так, це він! Приготуйся! – з нетерпінням промовила Зоряна. Замок відімкнувся і відкрились двері, Ліза ввімкнула світло.
• Сюрприз!!!, - разом закричали Ліза і Зоряна і те, що побачила Зоряна її просто шокувало. Її усмішка кудись зникла, а на очах виступили сльози. В цей момент її щасливий світ неначе зруйнувався в одну мить, а серце розбилось на маленькі шматочки. Вона побачила як її коханий жадно обіймає та цілує якусь дівчину. Зоряні стало не по собі.
• Зоряна?!, - здивовано промовив хлопець, - що ти тут робиш? Ти ж мала прилетіти 7 грудня?
• Хотіла зробити тобі сюрприз, але вийшло зовсім навпаки. – Зоряна не могла повірити, що це сталось із нею, її подруга в цей момент неначе заклякла, навіть вона не могла уявити, що Антон здатний на таке. Ні, вона знала, що Антон придурок, але вона не могла уявити, що він зраджує її подругу.
• Зоряна, все не так, як ти думаєш!, - хлопець відійшов від дівчини, яку він так пристрасно обіймав ще 10 секунд назад.
• А ти знаєш про що я думаю? – запитала вона його ледве стримуючи сльози.
• Послухай, вона для мене нічого не значить, я люблю лише тільки тебе! – запевняв він Зоряну, він хотів взяти її за руку, але вона відхилилась.
• Не треба, не смій мене торкатись після неї, - вказала вона своїм поглядом на дівчину, яка стояла, неначе й нічого не відбувається, - мені не потрібні твої пояснення, тут і так усе зрозуміло, - вона подивилась йому в очі ніби хотіла, щоб він побачив увесь той біль, який він її тільки що завдав, - між нами усе скінчено!  Дякую, за «чудовий» сюрприз! – промовила з болем Зоряна, і пішла до виходу.
• Зоряна, зачекай!, - крикнула їй Ліза, але перед тим як побігти за Зоряною, вона підійшла до Антона, - ну й ти козел! Я завжди знала, що ти гад, але цим, - вона подивилась на нього так неначе на лайно, - ти перевершив сам себе, - продовжила вона, - ах, і да з днем народження! – сказала Ліза і пішла за Зоряною.

Цей день Зоряна не забуде ніколи. Ось коли вона знову стоїть перед ним, їй на мить здалось, що вона пережила цей день знову.

• Антон? – здивовано промовила Ліза, - що ти тут робиш?! – гнівно вона його запитала. Зоряна просто мовчки стояла і дивилась на нього. Її неначе паралізувало і вона не змогла промовити жодного слова.
• Я тепер тут працюю. - сказав він дивлячись на Зоряну.
• Байдуже, зроби милість! Не попадайся нам більше на очі! Зрозумів?! Пішли Зоряна! – вони зрушили з місця, але раптом Антон схопив Зоряну за руку.
• Зоряна, будь ласка! Я хочу з тобою поговорити! – дивлячись на неї жалісливим поглядом промовив він. Зоряна все ще не могла нічого сказати.
• Що?! Тобі ще вистачає наглості з нею говорити?! – обурилась Ліза.
• Будь ласка! – подивився він її у вічі.
• Слухай, ти… - хотіла уже погрожувати йому Ліза, як раптом її перебили.
• Ліза! Ти йди, я тебе наздожену! – сказала Зоряна.
• Але… - хотіла вона уже заперечити, але її знову перебили.
• Будь ласка! – благаючим поглядом промовила Зоряна.
• Ну добре! Але якщо ти, безхребетна істото, яка не зрозуміло для чого існує у цьому світі, - звернулась вона до Антона, - хоч якось спробуєш її образити, то я зроблю усе, щоб позбавити тебе майбутніх спадкоємців, - показала вона поглядом на його інтимне місце, яке знаходилось чуть нижче пояса. У відповідь Антон лиш закотив очі після чого Ліза пішла.
• Ну, чого тобі?, - грубо запитала вона у нього намагаючись не дивитись йому у очі.
• Я дуже радий, що ти погодилась зі мною поговорити. – з посмішкою промовив він.
• У тебе 3 хвилині. Я слухаю! – на обличчі у Зоряни не було жодних емоцій, проте в душі у неї вирував ураган, біль і гнів переповнювали її.
• Зоряна, я знаю, я вчинив з тобою як останній покидьок, але повір мені, я дуже шкодую і якби я міг повернутись назад я б… - не встиг він договорити.
• Але ти не можеш!, - різко вона відповіла йому, -  і уже нічого не зміниш. Мені не потрібні твої вибачення і розмови про те, як тобі шкода. Я уже цього достатньо наслухалась. Знаєш, що? – зробила вона паузу, - ти був для мене всім! Я тебе любила так, як нікого іншого, а ти вчинив зі мною так підло! Я ніколи тобі цього не пробачу! – на її очах виступили сльози.
• Я не вірю, що ти мене більше не любиш, - взяв він її за руки і почав цілувати, -  я знаю, що десь глибоко в душі ти хочеш бути зі мною. Будь ласка, дай нам другий шанс, я зроблю усе, щоб ти була щаслива! – запевняв він.
• Ні! – з її очей покотились сльози, у її очах він побачив як сильно він зробив їй боляче, - я не пробачу тобі цього ніколи! – сказала вона і пішла у сторону парку, залишивши Антона.