Розділ 20. Кохання долає все

Вона, як ніхто інший заслуговує на свято. Бути сильною - це ще те завдання, вона щодня справляється з ним. Сьогодні я готовий зробити все, аби побачити знову посмішку на її обличчі.

 Ніч була тиха, але не спокійна. Тиша тільки підкреслювала гул в голові — як від натиску хвилі, яка довго стримувалась і тепер накочувалась без попередження. Після того, як Кет і Том пішли, залишивши в повітрі ледь вловимий аромат кориці з кав’ярні, я пішов. Перед тим, як вийти ми перекинулись декількома словами.

— Побачимось завтра в кав’ярні. Обговоримо всі деталі.

Кет лише мовчки кивнула, але у її погляді щось змінилось, ніби трохи полегшало.

— Все буде так, як треба. Вона того варта.

Я ще трохи постояв під дверима, поки Аля розмовляла зі своїми друзями, а потім вирішив не заважати. Вона повинна мати цей простір для сміху, спогадів і підтримки. Для свого світу, який ніхто не має права забирати, навіть ця довбана хвороба.

Я вирішив поїхати звідси спочатку на роботу, адже Адам взяв на себе більшу частину правління, поки я шукав свою Алю. Настав час нарешті взятися до роботи.

Сівши в машину, я нарешті розслабився і видихнув. Я люблю Алю, але бачити щодня, як вона бореться за здоровий вдих, за пряму ходьбу, коли ноги тримають її вагу — дуже важко. І якби я тільки міг її якось підтримати, окрім слів і присутності. Я нарешті прокрутив ключ в замку запалення і виїхав з парковки біля лікарні.

Дорога була, як в тумані. Просто їхав, вже не думав ні про що. в моєму житті було багато випробувань, як я раніше думав, та тепер я розумію, як сильно я помилявся. Всі мої проблеми були квіточками, попри те, що я бачу зараз. Я навіть уяви не маю, де Аля бере сили і витримку, щоб проходити це все щодня.

В офісі було тихо, робочий день завершився, я приїхав переглянути документи і підписати договори. Адам все скидав мені на електронну пошту, але підписати мені потрібно саме папери в офісі. Як тільки я ступив, то почув сердитий стук по клавішах. Лєна.

— Ти ще тут? — Сказав я і вона підскочила на своєму місці. — Вибач, що налякав.

— Нічого, так, потрібно доробити деякі документи, — сказала вона з широко розплющеними очима.

— Адам у себе? — Тут вона опустила очі і перебираючи пальцями кивнула. — Що у вас відбувається?

— Все гаразд. — Я тільки покрутив головою.

— Не схоже на те, але це ваші справи. — Вона кивнула і повернулася до сердитого клацання клавішами.

Я йшов коридором до кабінету друга. Те що я там побачив мене розізлило. Двері друга були відкриті, на столі сиділа моя колишня, яка те і діло намагалася зачепити Адама. Той сидів дивився в монітор, ніби навіть не помічав жінку.

— Кхм-кхм, добрий вечір, а що відбувається? — Адам підняв очі і з полегшенням видихнув.

— Рома, — видихнула Єва так, ніби нічого між нами не сталося, — я така рада тебе бачити.

— Невпевнений, що можу відповісти тобі взаємністю, — Адам трохи засміявся. Тепер я зрозумів, чому Лєна так гучно друкувала, між цими двома давно якісь відбуваються ситуації, а тут ця прийшла.

— Ну, чого ти так? Я ж вибачилась і хочу почати все спочатку. — Вона нарешті злізла зі столу і підійшла до мене.

— Адаме, я буду у себе, якщо потрібно щось підписати передай мені через Лєну, — сказав я, не звертаючи увагу на колишню, але так, щоб Адам зрозумів мій посил. — Єво, ти хотіла поговорити, будь ласка, ходімо до кабінету.

— Супер, ти не пошкодуєш. — Вона облизнула губи, а я тільки кивнув другу.

Ми йшли до кабінету і я намагався збагнути, за що саме я кохав раніше Єву. Ну так, красива, висока блондинка, з гарними формами, вона завжди мала гарний смак в одязі, а також вміла підійти до чоловіка. Зараз вона мене не приваблювала ні краплі, я знав, хто вона і що з себе показує.

— Ну, кажи, чого прийшла. — Я сів на стіл і нарешті підняв на неї очі. Вона сіла на стілець напроти і почала говорити.

— Я прийшла нарешті налагодити між нами стосунки. Я знаю, що повела себе як остання дурепа, коли відштовхнула тебе, але тепер я збагнула, що накоїла. — У мене в голові був шквал неприємностей, які я хотів би сказати, але я мовчав і збирався з думкою.

— Вибач, але як то кажуть: твій потяг поїхав. Тепер я маю людину, заради якої я живу і дихаю, яка заради мене готова боротися. — Вона опустила очі.

— Але мене теж можна зрозуміти, тоді…— Я підняв руку.

— Не потрібно, я все розумію, тоді ти була неготова, а зараз коли я став на ноги, ти тут як тут.

— А ти готовий жити з хворою? — Я різко подивився на неї і стиснув руки у кулак.

— А ти вже і про це в курсі? Добре. Тоді слухай, я готовий боротися і жити з людиною, яка зараз на межі, адже я люблю її. Щодня сподіватися, що він не стане останнім. Слухати її дихання, як вона читає книги, як вона пише новий розділ, постукуючи по клавішах. Просто бути поруч. — Я побачив мало не вперше, як у Єви вийшли сльози.

— Мені ти такого ніколи не говорив. Невже ти її кохаєш?

— Кохаю, Єво, тому прошу тебе, перестань переслідувати мені і намагатися все повернути назад. Те що було ти не повернеш ніколи.