Розділ 11. Погані симптоми

Я думала наше життя буде ідеальним, я думала ми будемо як у казці – довго і щасливо… Але у життя свої плани на кожного з нас, хоч вони і не відповідають нашим планам, але то нікого не цікавить. Єдине чого я хочу, щоб він був щасливим, так як тільки повірив у любов.

​Анастасія зустріла нас на вході до свого будинку, а точніше — замку. Я просто закохалася в це місце з першого погляду, як і в Романа. Було щось магічне, що притягувало: у Роми — це була харизма і його внутрішній світ, багатий, але скалічений у свій час; будинок був величним витвором мистецтва. Я б не хотіла жити в такому, адже мені було б страшно знівечити таку красу і неповторність. Мама Роми була витонченою жінкою, такою ж, як і будинок, і тільки зараз я зрозуміла, наскільки він їй підходить. Мені було важко уявити Рому крихітним малюком чи підлітком, коли він ще жив тут. Мені здавалося, що він відповідає образу принца, і зараз я була в цьому впевнена.​

— Дорогенька, привіт, рада тебе бачити. Я дуже чекала нашої зустрічі, — мама Роми була дуже щирою жінкою. Я чекала цієї вечері, але найцікавіше було бачити, як її син спостерігає за нами.​

— Ем, дами, вибачте, що перериваю вас, але мені здається, я зайвий, — він глузував з нас, і Анастасія вирішила підіграти його виставі.

— Якщо чесно, ти трішки заважаєш, але, думаю, ми з Алею потерпимо тебе, правда, люба? — вона підморгнула мені, і ми разом почали сміятися.

— Ну все, біда, ви вже створили свою коаліцію проти мене.

— Пробач, але твоя мама така класна жінка, що я просто не можу відмовитися від її компанії.

— Ага, тобто моя компанія тобі вже не підходить, — він театрально закотив очі.

— Ой, ну все, почалося. Колись ти був за те, щоб я приймала твоїх дівчат, а зараз ти проти. Що сталося? Я щось пропустила, якусь частинку твого виховання? — ця жінка була просто неймовірна. Я непомітно для себе почала захоплюватися нею.​

— Та нічого ти не пропустила, а то ще зараз скажеш при Алі, що я невихований.

— А хіба Анастасія злукавить? Твоє виховання не таке вже й ідеальне. Вибачте мене, але ти свого роду варвар, який украв моє серце і навіть не запитав дозволу, — я посміхнулася Анастасії і скорчила смішну мордочку Ромі.

— Ну добре, бери варвара і проходьте, вечеря стигне.

Ми увійшли в цей неймовірний будинок, тримаючись за руки. У мене перехоплювало подих від інтер’єру. Я, звичайно, була готова до всього, але коли побачила це, то в мене відняло мову і перехопило подих. Це великий будинок, оформлений у сучасному класичному стилі: неймовірні панорамні вікна з виходом на величезний сад, висока стеля з вишуканими люстрами, які, як я розуміла, виготовлені на замовлення; шкіряні меблі, підлога з дорогого дерева — і це далеко не все, що було тут. Найбільше мені сподобалося, що будинок не надто забитий меблями, при тому що оформлений саме в такому стилі. Усі меблі, як і передбачається, у парній кількості, в більшості кімнат замість дверей зроблені арки, які оздоблені гарними колонами. Красиві просторі кімнати, в яких чудово видно простоту, легкість та елегантність. Мабуть, Роман побачив, наскільки я вражена і заворожена водночас, тому легенько поклав руку мені на поперек і підштовхнув до столу. Як і передбачалося, в домі є людина, яка прибирає, готує і обслуговує господарів. Я не можу назвати цю людину прислугою, це швидше помічник.​

— Алю, сідай, будь ласка, відчувай себе як удома, — лагідно посміхнулася мені мама Роми.

— Здається мені, мамо, вона ще не скоро почуватиметься тут, як удома, — прекрасно розуміючи, що я відчуваю саме зараз, проговорив за мене хлопець.

— Ну так, усе виглядає дуже розкішно, але чим частіше ти тут буватимеш, тим швидше звикнеш.

— Все гаразд. До речі, я тут дещо вам принесла — у якості подарунка. Саме цього ви не знайдете в магазині, бо екземпляри ексклюзивні й є тільки в мене, — я простягнула жінці два романи, які були написані мною понад пів року тому, і лише кілька днів тому друкарня передала мені готові примірники.

— О, Алю, це так приємно! Я не знала, що ти пишеш. Думала, кава — твоє єдине захоплення.

— Ні, я пишу вже кілька років. Раніше мої книги читав батько й давав поради, а перед смертю узяв із мене слово, що я не кину цю справу.

— Твій батько був прекрасною людиною і виховав чудову доньку. Ну, ходімо — вечеря холоне, — я тільки зараз збагнула, що Роман сказав одну фразу, а далі лише спостерігав за нашою розмовою.

Я любила говорити про свої праці, про те, як знаходжу натхнення, де черпаю ідеї. Вперше мене не просто слухали — щиро цікавилися всім цим. Роман не розмовляв: всю вечерю він споглядав, як ми з його мамою чудово ладнаємо.

Після вечері його мама вирішила показати мені кімнату Романа. Як би він не був проти — ця жінка все одно зробила по-своєму. Коли ми зайшли, я побачила, наскільки ця кімната не вписується у стиль усього будинку. Це була барлога бунтівника: білі стіни були обклеєні плакатами різних музичних гуртів, постерами до фільмів і великою кількістю техніки по всій кімнаті. Великі вікна, мабуть, добре освітлювали кімнату, але, як я зрозуміла, більшість часу вони були застелені довгими оксамитовими чорними шторами. У кімнаті було чисто — видно, що тут прибирають регулярно. Біля стіни навпроти дверей стояло велике двоспальне ліжко, і тільки зараз я уявила, як Рома тут спав із Євою.