Розділ 9. Вони завжди поряд

Життя стає справжнім, коли тебе оточують справжні люди. Мені пощастило – я таких людей знайшла. Головне їх не втратити і не відштовхнути від себе.

Через п’ять хвилин я була в підсобці, адже Кет була дуже збентежена моїм настроєм. Ми сиділи й розмовляли про те, що мене турбувало. Іноді мені здається, що моя подруга має освіту психолога, або це все — досвід, який вона здобула з життя, адже недаремно кажуть, що ми вчимося на власних помилках.

— Це була його мама? Вона тебе засмутила? — вона була занепокоєна моїм станом.

— Ні, навпаки, я вперше відчула справжні материнські обійми. Скажи, це нормально? Хіба так має бути? Я не знаю, як це — відчувати материнську любов.

— Сонце, — вона обійняла мене, а я просто плакала на її плечі, — не страшно, що ти це відчула. Це означає, що ця жінка дійсно щиро показала свої почуття до тебе. Вона мама — хай не твоя, але вона знає, як проявити материнську любов до дитини. Повір, у той момент вона бачила перед собою дівчинку, яка ніколи не знала й не відчувала любові матері.

— Ой, Кет, ти мене розчулила своїми словами. Давно я так не плакала на роботі.

— Та ну тебе. Я бачила, що це тебе гнітить, тому й хотіла поговорити.

— Я тебе люблю, ти найкраща.

— Я тебе теж люблю, мала. Давай до роботи, — ми обійнялися наостанок і розійшлися.

Після розмови з Кет мені стало краще, вона допомогла мені розібратися з почуттями та емоціями. Тому інша частина дня пройшла монотонно й швидко. Я готувала каву, мила апарати та чашки — це було своєрідною медитацією. Я вже хотіла потрапити додому, прийняти ванну, випити гарячий шоколад і почитати улюблену книгу. Хоча знала, що додому я ще не скоро потраплю: друзі хотіли щось обговорити, і я мала бути присутня. Але всередині моя бунтівниця просила втекти.

Я робила останню каву з собою і раптом відчула вібрацію в кишені — прийшло SMS.

Рома: Малюк, як день? Ти вже закінчила?

Я не розуміла, коли встигла стати "малюком", але таке звертання мене веселило.

Аля: День пройшов добре, спілкувалася з твоєю мамою. Вона запросила мене на вечерю. Я вже закінчила, але трохи затримаюсь — друзі хочуть щось обговорити.

Рома: Ти їй сподобалась. Вона не кожного кличе до нашого дому після першого спілкування. Тоді я заїду за тобою.

Чесно кажучи, мені дуже сподобалась його мама. Вона була саме такою, як він її описував, можливо навіть ще кращою. Я б хотіла з нею поспілкуватися більше. Можливо, у нас більше спільного, ніж здається.

Аля: Добре, але доведеться трохи зачекати.

Рома: Нічого, можу й твоїх друзів підкинути — заодно й познайомимось.

З Кет він був знайомий, а от Том — особа своєрідна. Може, викине щось дивне, варто попередити.

Аля: Окей.

Я закінчила прибирати за стійкою, змінила фартух на куртку й віднесла підраховану касу в сейф. Коли вийшла, нікого, крім моїх друзів, уже не було. Я навіть уявити не могла, про що вони хочуть поговорити, адже останнім часом ми всі були зайняті своїми справами й мало спілкувалися. Лише переписувалися або перекидалися словами на роботі.

Мене це турбувало, адже ми завжди були в курсі життя одне одного: які зміни, у кого які проблеми. Найчастіше проблеми були в Тома — він бунтівник. Дивно, як він узагалі досі тримається на цій роботі. Але водночас він завжди вгадував мої справжні бажання. От, наприклад, минулого року на мій день народження він подарував мені стрибок над прірвою. Спершу я хотіла його вбити, але потім зрозуміла, що ми з ним одного духу — і я все ж таки стрибнула. Емоції були неймовірні: спочатку страшно, а потім адреналін перекриває страх і приходить ейфорія.

Одне мені тільки дивно — як він досі не завоював Кет? Наскільки я знаю, вона тепло до нього ставиться. Варто буде в неї розвідати.

Отак у роздумах я і підійшла до своїх друзів — вони були надто загадкові.

— Мала, які плани на десяте грудня?

— Том, до цього ще пів місяця. Та й планів ніяких. Ти ж знаєш — як завжди, посидимо з вами і з Ромою.

— Ну ок, "як завжди", то нехай, — але те, як він це сказав, було незвично. Проте я не стала уточнювати.

— Ну що, йдемо?

— Рома зараз буде тут і підвезе вас.

— З цього місця — детальніше, — сказав Том. Тут і опис зайвий.

— Ну, він обіцяв за мною заїхати. Написав, що підкине вас. Якщо ви проти — я йому так і скажу.

— Я за, у мене так болять ноги після цілого дня на ногах, — я бачила, як Кет втомилася. Мені було її шкода: на відміну від мене, її робота була переважно ходячою — вона майже не сиділа.

— Ну нарешті я матиму шанс познайомитися з цим красунчиком, — потер руки Том, а Кет штовхнула його в бік.

— Залиш свої ідеї при собі. Він ідеальний — саме той, хто має бути поруч із цією малявкою.

— Я нічого не маю проти, але спочатку хочу сам його послухати.