Розділ 7. Зміни на краще

Вона дала поштовх змінам… Здається я знайшов саме ту, яку шукав так довго. З нею мені комфортно, повертаються старі звички, хочеться менше працювати і більше бігти до неї. А ще хочеться здійснити її мрію, а краще зробити її нашою і я це неодмінно зроблю.

Зранку я прокинувся раніше, ніж зазвичай. Навіть не пам’ятаю, коли востаннє хотілося самому піднятися до світанку. Вирішив: раз уже так рано встав — чому б не відновити ще одну стару звичку — ранкову пробіжку. Недовго думаючи, я підхопився, вмився, натягнув спортивний костюм і кросівки, узяв навушники — і побіг у парк.

На свіжому повітрі думати про життя значно легше — тоді мозок працює краще. Сьогодні на сніданок зустрічаюсь із мамою. Вона вже щось запідозрила, тому варто з нею поговорити і все розповісти. Вона в мене ще той детектив: не скажу сам — почне копати з усіх боків, але правду таки дізнається.

Після того — зустріч з Алею. Дивно, але сьогодні зовсім не хочеться на роботу. Там усе працює, як механізм, моя присутність не обов’язкова. Але залишатися вдома, очікуючи зустрічі, — ризик з’їхати з глузду. І ще кажуть, що хлопці не романтики… Тьху! Я ще ніколи так не чекав побачення з дівчиною, яку бачив лише тричі в житті. Хтось скаже, що це ідіотизм, і, можливо, матиме рацію на шістдесят відсотків. Решту сорок я віддам на любов з першого погляду. Ніколи не вірив у таке — думав, це лише в книжках, а тепер сам став героєм того самого роману.

Поки я розмірковував, непомітно пробіг друге коло. Сонце вже зійшло — час повертатися і готуватися до сніданку з мамою.

Після душу, дивлячись у дзеркало, я раптом вирішив залишити щетину — сьогодні вона мені до лиця. Захотілося підібрати щось відповідне до нового образу. З гардеробу обрав чорні джинси, вишневий гольф із горловиною і шкіряну куртку. Коли дійшло до парфумів, згадав, як Аля, сидячи в мене на колінах, вдихала на повні груди мій аромат… Що саме її приваблювало — парфуми, гель чи, може, мій власний запах — невідомо. Але варто перевірити. Я знову обрав цитрусовий аромат — мій улюблений.

Побачивши, що Аля онлайн, не втримався й написав їй. Вона вміє відповісти так, що доводиться добряче завуальовувати свої повідомлення. Наша невеличка ранкова переписка добігла кінця — і я вирушив у мамине улюблене кафе.

Пам’ятаю, як у дитинстві вона часто водила мене сюди. Згодом я зрозумів, що це вона сама його обожнює. Коли я почав заробляти, то час від часу приносив їй сюди сніданок — її улюблений круасан із червоною рибою, сиром філадельфія, помідором і салатом, а також чай із меліси. Мама зранку каву не п’є — має проблеми із серцем, тож дозволяє собі лише еспресо вдень.

Доїхав швидко — заторів ще не було. Я вже сидів за столиком, коли побачив її. Витончена жінка середніх років, сильна і витримана, життя добряче її побило, але не зламало. Після смерті тата вона не закохувалась більше. Та я і не наполягав. Вони з татом були справжнім тандемом — у житті й на роботі. Вона трохи постаріла, з’явилися зморшки, але не намагається ховати їх ботоксом. Висока, фігуриста блондинка з очима кольору кави — її краса й досі може заткнути за пояс будь-яку студентку. Вона підійшла й міцно мене обійняла — аж подих перехопило.

— Негідник! Де тебе чорти носять?!

— І тобі доброго ранку, люба мамо!

— Добрий… А хіба так важко хоча б раз подзвонити й сказати, що в тебе все гаразд?

— Не важко. Але у мене грандіозні зміни в житті. Думаю, ти мене пробачиш.

Мама зацікавлено зиркнула на мене.

— Які ще зміни? Якщо це зовнішній вигляд — то схоже на підлітковий бунт. Синку, ти вже не школяр.

— Та не зовні, а всередині. Те, що довго мене точило, зникло. І з’явилося нове…

— Можеш перестати говорити загадками?

— Мам, я закохався.

Очі її засяяли, наче я щойно відкрив скриню зі скарбами.

— Ром, це ж чудово! Три роки я не бачила тебе таким — у тебе наче крила виросли. І хто ж ця чарівна незнайомка?

— Пам’ятаєш, я мав зустріч у кав’ярні з приводу фірми? Я підійшов замовити каву… Бариста — дівчина на ім’я Аля. Коли вона почула, що я ненавиджу каву, так люто її захищала, що я не зміг її забути. І запросив на зустріч.

— Мені вже подобається ця історія. А ти впевнений, що вона — та сама?

— Так. Не знаю, скільки буде труднощів, але я не здамся.

— Головне — щоб ви обоє не здавалися. А скажи, де вона працює? Хочу завітати на каву.

— Впізнаю свою маму… Кав’ярня «Вільний птах». Тільки без детективних розслідувань, добре?

— Обіцяю. Просто поспілкуємось, якщо вона буде не проти. І не хвилюйся, тему батьків не зачіпатиму.

— Добре, мам.

— Ну все, я побігла — у мене ще зустріч. Бувай.

— Бувай.

Я допивав свій чай, думаючи, що варто написати Алі. У неї, мабуть, знову шаленний день. Довго вагався, що саме написати, аби зачепити. І ось що надіслав:

Рома: Ей, кавоманко, як робота? Кипить?

Аля: Кипить, чесно! Навіть сісти нема коли. День прохолодний — усім хочеться кави.

Мені стало щиро шкода її тендітних ніжок — весь день бігати біля апаратів з кавою... Так і закортіло, щоб вона опинилася в мене на колінах, аби я міг турботливо обійняти її. Я вирішив схитрувати.