Розділ 6. Де новини - там друзі

Він готовий полюбити каву… Його історія варта того, щоб написати книгу, щоправда вона без хепі енду, але я так хотіла б стати його щасливим кінцем. Цікаво, кава – це ознака його симпатії чи значно більших почуттів? Я знаю, хто допоможе мені розібратися.

Після того, як Рома пішов, я повернулася на своє улюблене місце — підвіконня. Він стояв навпроти вікна, ніби чекав, коли я з’явлюся в ньому. А коли побачив — надіслав повітряний поцілунок і сів в авто.

Та десь глибоко в душі я хотіла, щоб він повернувся. Але не мала в собі сил це сказати. Попри те, що мені вже двадцять, я була лише в одних стосунках — і то не дуже вдалих. Це було ще тоді, коли тато був живий. Я навчалася в школі, а Діма — в коледжі. Він мені подобався: високий брюнет, доглянутий, красивий. Мій тато схвалював його, і мені з ним було добре. Але він ніколи не викликав у мені тих почуттів, які викликає Рома.

Діма став для мене більше другом, ніж коханим. І коли тато захворів, мені було не до романтики. Я зрозуміла, що не хочу водити його за ніс — краще все завершити зараз, поки для нього це ще не стало чимось значно більшим. Ми розійшлися мирно. Без шрамів. Принаймні, для мене.

Після смерті тата я замкнулася — у собі й у квартирі. Друзів у мене не було, бо моїм найкращим другом завжди був тато. Я просто читала. Це був справжній «книжковий запій», як я його називаю. А коли він закінчився, я нарешті почала думати: як жити далі?

У планах не було жодних стосунків. Я знайшла роботу — і навіть друзів. Як би дивно це не звучало, але саме Кет і Том витягли мене з тієї темної ями, в якій я жила після втрати найріднішої людини. Спочатку вони дуже обережно намагалися дізнатися більше про мене, аби не травмувати. А згодом — самі відкрилися. І їхні історії виявилися не менш болючими, ніж моя.

Тоді я й уявити не могла, що колись матиму друзів, які будуть за мене горою. Які підуть зі мною хоч у саме пекло.

Тому коли в моєму житті трапляється щось нове — першими дізнаються саме вони.

На годиннику вже пробила перша ночі, але мене це не зупинило. У спільному чаті я написала:

Аля: Ситуація SOS!!!

Кет: Ти геть здуріла? На годинник дивилася?

Том: До дідька годинник. Що сталося?

Аля: Пам’ятаєте красунчика, що ненавидить каву?

Том: Того, якого ти закадрила, навіть нічого не зробивши? Звісно! Такого кадра забудеш… Якби не Кет — я б сам у нього закохався.

Кет: Фу!

Аля: Ей, народ! Він щойно поїхав від мене. Ми весь вечір провели в моїй квартирі.

Том: Скажи, що ти з ним переспала! Молю!

Аля: Ти нормальний? Я не сплю з хлопцями через день після знайомства. Якщо ви забули — я вам нагадаю, що я ще "від і до" дівчинка. І змінювати це не поспішаю. Моя ягідка чекає на особливого.

Том: Тепер моя черга казати «фу». Не треба тут про свої ягідки — і ще й мені. Краще з Кет це обговорюй.

Кет: Алю, люба, нагадай мені, навіщо ми додали сюди цього оленя?

Том: Це я олень? Добре. Якщо я олень — ви дві олениці.

Аля: По-перше, я не казала, що ти олень. А по-друге, мені справді здається, що в мене ситуація SOS. Я давно не була в стосунках, і ті, що були — й близько не стоять із тим, що викликає Рома.

Кет: Я так розумію, швидка допомога Кеті вже в дорозі. Готуй шоколад, мала. Я скоро буду.

Том: Я спати. Зранку поговоримо — зараз з мене толку нуль.

Аля: Сорі, що збудила. Спи. Вранці все розповім.

Том: Для тебе — хоч зірочку з неба.

Поки Кет їхала своїм міні-купером через усе місто, я готувала шоколад. І згадувала, як трохи більше двох годин тому сиділа в Роми на колінах, зігріваючись у його затишних обіймах. Щось тепле й дивне зароджувалося внизу живота. Але я вирішила відкласти ці думки на потім.

Не минуло й пів години, як Кет стояла у мене на порозі з коробкою еклерів.

— Швидка допомога Кеті прибула на виклик. Ліки у вигляді еклерів доставлено успішно! — Вона була в піжамі й тапочках, тому виглядала трохи смішно.

— Ти що, так і заходила по еклери? — я намагалася стримати сміх. Вона б мені не пробачила.

— Ти що, ідіотка? Вдома були! Я ще не втратила весь здоровий глузд! — І коли вона нарешті збагнула, як виглядає, почала сміятися. Я не витримала — теж засміялася.

— Проходь у спальню, на підвіконня, там уже готовий шоколад.

— Біжу! А ти куди?

— Я тільки плиту вимкну й прийду.

— Ок. Ну, поки ти йдеш, я потіскаю Еллі.

— Дивися, не дуже, бо вона сьогодні якась дивна — з Ромою не захотіла товаришувати.

— Ого, уявляю собі цю картину, — з посмішкою сказала Кет. Вона знала цю кішку надто добре.

— Краще не треба! — прокричала я, доходячи до спальні. — Я вже тут.

— Так, подруго, давай усе спочатку: чого він тебе сьогодні шукав, як ненормальний? Що ти натворила?