Розділ 5. Заради тебе я полюблю каву

Ти відкривалася не надто охоче, але чим більше було таємниць – тим цікавіше було розгадувати тебе. Мені хотілося тримати тебе у своїх обіймав і не випускати, цілувати і носити на руках. Я готовий був полюбити каву – бо це була наша історія.

Коли я прийшов у кав’ярню, де мав зустріч щодо розвитку фірми, — не думав, що зустріну там дівчину, яка після стількох років самотності й небажання стосунків знову пробудить моє серце. Зараз вона стоїть навпроти мене, я у неї вдома, і ми просто балакаємо про все на світі. Мені хочеться дізнатися про неї більше, але водночас я знаю, що вона хоче того ж. Та чи готовий я? Думаю, я готовий, як і вона — розкриватися потроху, кожну свою сторону, так, щоб це не викликало в неї страху чи відрази до мене. Вона стала промінчиком сонця у моєму похмурому світі. Навіть моя мама помітила, що щось у мені змінилося, але не стала питати — що саме.

— Ти питала мене, чи були в мене болючі стосунки. Все ще хочеш це знати? — Вона повернулася до мене, залишивши книги без уваги.

— Так, якщо тобі зручно про це говорити. Ми нікуди не поспішаємо, і я не хочу на тебе тиснути, — відповіла вона. Я бачив, як щиро вона це сказала, і в той момент ще більше захотів зруйнувати ту стіну, яка стала між нами з першого дня знайомства.

— Дурненька… Я повівся так того вечора, бо був не готовий. Але я не хочу, щоб ця стіна недомовок зростала між нами. Тому хочу розповісти тобі свою історію.

Три роки тому

Ми з Євою були разом уже досить довго. Я відчував, що з кожним днем моя любов до неї зростає в геометричній прогресії. Вона була поруч, коли я тільки починав свою справу і ще не стояв на ногах — а лише на колінах. Вона допомогла мені піднятися, вірила в мене навіть тоді, коли я не вірив у себе. І зараз я вирішив зробити наступний важливий крок — освідчитись. Я підготував усе так, як вона мріяла, як любила. Вона неодноразово розповідала мені, якою хоче бачити пропозицію. Проте я не поспішав: для такого важливого моменту потрібно бути впевненим у собі, у партнерці, у ваших стосунках.

І от настав цей день — точніше, ніч. Парк. Всюди гірлянди, зоряне небо, два стаканчики лате з карамеллю. Єва не любила квіти, тож часто казала: «Якщо мені зроблять пропозицію з букетом — це буде провал». Як виявилось — провал можливий і без квітів, навіть коли все сплановано ідеально.

Я побачив, як вона йде до мене — така красива, така рідна… Моя. В своїх мріях я вже кілька днів уявляв її з каблучкою на пальці, як кажу їй не просто "кохана", а "моя майбутня дружина".

— Привіт, Ром. Чому раптом нічна прогулянка? Є якийсь привід? — Я поцілував її і подав каву в її ніжні руки.

— Є. Але давай спершу трохи прогуляємось. Погода неймовірна. Коли ми востаннє гуляли так разом?

— Давненько… Часу якось не вистачало. Ти весь час на фірмі.

— Вибач. Зараз складний період, але залишилося трохи — і все буде добре.

— Якраз про це я й хотіла з тобою поговорити, — сказала вона звичним тоном, тому я не звернув особливої уваги.

— Так, кохана, що саме тебе турбує?

— Ти постійно на роботі. Твоя мама з усіх боків тисне на мене. Я так більше не можу.

— Перестань. Так, моя мама не найтерплячіша людина, але вона хоче як краще…

— А я не можу. І як би егоїстично це не звучало після двох років наших стосунків… Я більше не люблю тебе. І хочу закінчити це все, поки не пізно.

Моє серце розлетілося на мільйон дрібних уламків. Я стиснув коробочку з каблучкою в кишені.

— Ти впевнена? — запитав я. Вона дивилася на мене скляним, порожнім поглядом.

— Так. Впевнена. Я не бачу майбутнього в наших стосунках. Ми себе вичерпали. Мені набридло тебе втішати, коли твоя фірма лише підіймається з колін. Мені набридло чекати тебе вечорами й засинати самій. Я — жінка. І я хочу щастя. Хочу прокидатися і засинати поруч з коханим, хочу палких ночей, хочу просто гуляти вечорами — а не чекати на якесь абстрактне "майбутнє", якого не бачу...

Кожне її слово впивалося в мене, мов ніж у спину. Я знав, що це складний період. Але ж вона знала це, коли я починав. Вона ж була готова…

— Це твоє остаточне рішення?

— Ти навіть не намагатимешся мене зупинити чи відмовити?

А чого вона чекала після фрази «Я тебе не люблю»? Вона поставила крапку в нашій історії. Я чув багато про «моєї любові вистачить на двох», але це — не мій випадок. Стосунки, а тим більше сім’я, будуються на довірі, підтримці й взаємному коханні. А його в нас більше немає.

— Для чого? Ти вже все вирішила й усе сказала. І як би я тебе не кохав — не буду тримати. Мені важливо, щоб ти була щаслива — зі мною чи без мене, не має значення.

— Казала моя мама, що ти безхребетний… Я не вірила, але, здається, вона мала рацію. Ти навіть не борешся за своє кохання.

Цікаво, чого вона цим добивалась? Хотіла остаточно втоптати мене в бруд чи це була якась дивна перевірка? Але я знав одне: повороту назад немає. Кнопки «відмотати й стерти» — не існує.

— Думай, як хочеш. Я не буду боротися за ту, яка не бачить зі мною майбутнього. Ти сказала вдосталь. Бажаю тобі щастя.

З цими словами я залишив каву на лавці й пішов, викинувши коробку з каблучкою в найближчий смітник. Ні, мені не шкода. Після тієї ночі смак і запах кави стали для мене символом Єви — дівчини, яка розтоптала й знищила моє кохання та віру в щирі стосунки.