Розділ 2. Перші кроки

Якщо в світі не існує ідеальних дівчат – то хто тоді ти? Чи може я тебе собі вигадав? Та ні, я так добре чув твоє серцебиття, тримав в руках тебе. Я не зможу тебе відпустити, та чи потрібно це робити… Я хочу бути з тобою і хочу полюбити каву.

Учора, коли запросив її прогулятися, я й не уявляв, що все отримає саме такий кут оберту. Наша прогулянка змінилася на сто вісімдесят градусів. Вона така мила і скромна — я не міг уявити, що на першій зустрічі вона почне розпитувати не про мене, а про мої попередні стосунки. Це було таким собі шоком.

Не буду приховувати: Аля — саме та дівчина, яка сподобалася мені після декількох важких років. Це був період, який не хочеться згадувати, хочеться просто почати все з чистого аркуша. Але як, якщо рано чи пізно це все одно повертається? Усі питають. Вони не винні — просто це надто боляче для мене.

Від учора я не припиняю прокручувати нашу прогулянку з Алею. Спочатку думав, що вона не прийде, побоїться, що я якийсь дивак, але, як виявилося, вона справді хотіла зустрітися. Просто не знайшла контактів і розчарувалася. Чесно кажучи, мені було дуже приємно чути, що її засмутила саме відсутність можливості зв’язатися зі мною.

Події вечора

— Я раптом зловила себе на думці, що нічого про тебе не знаю, окрім того, що ти не любиш каву, — сказала Аля без жодного підтексту. Вона була прямолінійною — це я вже зрозумів!

— Це легко виправити, — з солодкою, грайливою усмішкою відповів я. — Запитуй, що хотіла би знати.

— Ну, не знаю... Краще ти розкажи про себе. Щось цікаве. Те, що ти зазвичай розповідаєш дівчатам, — вона ходила по лезу. І відчувала це. Але було видно — така вона по суті, і їй це подобається.

— Зазвичай у моїй компанії тільки хлопці, дівчини в мене немає, — і тут у голові майнула тінь із минулого, але я рішуче вигнав її з думок. — Але я не сумую. От з’явилася ти — і мені здається, ми зможемо знайти спільну мову, зможемо спілкуватися. Скажу чесно: ти мені дуже сподобалася. Ти неймовірна — щира й красива.

Я говорив щиро, без жодного підтексту. І вона засоромилася. Як же приємно було це бачити.

— Дякую за приємні слова. Та я звичайна. Просто не терплю фальші, — відповіла вона.

Ні, вона не звичайна — і я це зрозумів ще в кав’ярні, коли вона так палко відстоювала свою любов до кави.

— У тебе почервоніли щічки, ти соромишся. Як же це класно і природно, — трохи підколов я її. Але в неї була хороша витримка: просто опустила густі вії й посміхнулася.

Її природна краса зачаровувала. Вона здавалася знайомою й водночас далекою, ніби незнайомкою з мого сну. Мене тягнуло до неї з неймовірною силою. В якийсь момент я навіть подумав про поцілунок… але наступне питання загнало мене в ступор.

— Я хотіла уточнити дещо, — сказала вона. Я здивувався: ще кілька хвилин тому вона хотіла просто слухати, а тут — несподівано питання. Мовчки кивнув.

— Чому мені здається, що в тебе була болюча історія кохання?

Ось цього я і боявся. Щоразу, знайомлячись із кимось новим, я не хотів, щоб мова заходила в цей бік.

Ми далі йшли мовчки. Вона — спантеличена, і я це прекрасно бачив. Чомусь мене це дуже зачепило, хоча здавалося, що рана давно загоїлась. Я помітив, що їй холодно, а наша прогулянка вже втратила свій настрій. Продовжувати не мало сенсу.

— Я проведу тебе додому. Холодно, і настрій зник, — я розумів, що вчиняю неправильно, але й справді — настрою вже не було.

— Добре... Вибач, що була нетактовною і влізла не у свою справу. Вибач ще раз! — Вона вибачалася, але це було зайве. Це звичайне питання, просто болісне для мене. Я нічого не відповів, лише кивнув, як якийсь бовдур.

Коли я її провів, вибачився і вже наважився запросити її в кіно, вона не відповіла одразу — сказала, що подумає. Її теж здивувала й напружила ця ситуація. Але вона справді мені сподобалась. Я хотів продовжити з нею спілкування. І раптом — вона зробила те, чого я аж ніяк не очікував: обійняла.

Її обійми були теплі та заспокійливі. Я міцніше притиснув її до себе. Чув, як б’ються наші серця, відчував її гарячий подих на своїй шиї. Знову з’явилося бажання підняти її підборіддя, зазирнути в очі небесного кольору, які зараз ховалися за густими віями... Але я стримався. З огляду на свою поведінку в кінці вечора — це було б недоречно. Вона могла б зрозуміти мене неправильно, а я не хотів втратити свій шанс на майбутнє з нею.

Коли вона зайшла в під’їзд, я зловив себе на думці, що хочу побігти за нею, притиснути до стіни і пристрасно поцілувати. Це виглядало як любов з першого погляду… Але чи до добра?

Сьогодні

Я вирішив більше не думати. Бо чим більше думав — тим сильніше розчаровувався в собі й у своєму вчинку.

Не гаючи часу, я написав Алі. Хотів перепросити за вчорашній вечір, за невдалу прогулянку, і запитати про її рішення щодо кіно.

Роман: Алю, привіт, це знову Роман. Хочу вибачитися за свою поведінку вчора. Вона була дивною й тупою — я згоден з усім, що ти могла подумати про мене. Я винен і хочу загладити провину. Ти подумала щодо пропозиції сходити в кіно? З нетерпінням чекаю на твою відповідь!

Я відправив СМС і побіг на кухню варити чай та готувати сніданок. Щоразу поглядаючи на телефон, мені здавалося, що я вже пропалив у ньому дірку поглядом.