Любов Христа
Заклик Тиші
Я сидів у затінку, під липою, і вдивлявся в краєвид, що розкинувся переді мною. Вранці все видавалося свіжим, зеленим, чистим. І хоч серпневе сонце уже піднялось високо над горизонтом, не відчувалось задушливої спеки, як напередодні.
Натомість, довкола стояла дивна, майже свята тиша. Тиша, яка буває дуже і дуже рідко. Лише інколи її порушували поодинокі авто, що проїжджали неподалік. Птахи, і ті на якийсь час змовкли, що було незвичним для теплого літнього ранку.
Така тиша заспокоювала і, водночас, насторожувала, адже таким тихим буває лише море перед грізним, спустошливим штормом.
І зараз здавалося, що Земля на мить стихла, утомившись від суєти та гріха. Втомилась і заспокоїлась. На мить. І навіть Небо, здається, затихло, змовкло, аби прислухатись, чи не знайдеться на бунтівній планеті хоча б одного загубленого, якому потрібно спасіння.
Але Земля мовчала. Мовчала, наче не розуміла, що сьогодні, можливо, Небеса дають останній шанс. І, що часу уже зовсім не залишилось! Ось, ось, і усьому прийде кінець.
Та зараз довкола панувала тиша, урочиста і тривожна. Тиша, яка могла так багато сказати, якби хтось умів слухати. Тиша, яка закликала: почуй і прийди, Небеса чекають тебе!
#929 в Різне
#153 в Поезія
#746 в Молодіжна проза
Відредаговано: 05.02.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
