Ввечері я пішов, щоб подивитися на захід сонця, і побути в молитві з Богом. Місце, яке я обрав для молитви знаходилось неподалік від ставу. Коли я прийшов туди, мою увагу привернув звук машини та вигуки людей. Я одразу зрозумів, що відбувається, але продовжував здалеку спостерігати за звуком, що долинав з місця, якого я не бачив.
Справа в тім, що від ставка йшли дві дороги, однією з яких їхали відпочиваючі. А за кілька днів до цього селом пройшли сильні літні грози. Тому дорога, яку вони обрали, хоч і була нижчою, ніж інша, але повністю вкрита болотом та калюжами.
Люди потратили близько десяти хвилин на відстань, яку при сприятливих умовах вони подолали б за дві хвилини.
Коли ж після молитви, я вирішив спуститись до води, то обрав іншу дорогу. Найцікавіше те, що цей шлях, хоч і мав більш крутіший підйом, був повністю сухим.
Люди, що повертались з відпочинку, не захотіли поглянути вгору і обрати кращу дорогу, а поїхали нижньою – значно гіршої якості.
Так і ми, обираючи життєві шляхи інколи забуваємо підводити свої очі вгору і помічати там кращий шлях. Шлях, який нам пропонує Господь, дорогу життя і спасіння. Ми продовжуємо вперто рухатись через багнюку гріховного світу, і своєю впертістю все більше доводити, як нам необхідна ІНША Дорога.