Історія однієї молитви

Все почалося в теплий літній вечір.

Ми з друзями пішли повеселитись.

Він ніжно обійняв мене за плечі

І попрохав, віч-на-віч залишитись.

У небі місяць щиро посміхався.

Спів цвіркунів десь чути вдалині.

Він говорив, що в мене закохався.

Що любить і що відданий мені.

А я на крилах радості летіла.

І серце щастям сповнене було.

У грудях від любові тріпотіло,

Неначе квіт травневий розцвіло.

А він все шепотів слова любові.

Мене до себе ніжно пригортав.

Я вірила його ласкавій мові.

Лиш він нічого про любов не знав!

Та ніч була для мене, наче казка.

Той вечір схожий був на дивний сон.

Я піддалась його цілункам й ласці.

А на світанні – мовчки він пішов.

І зникло все! Я наче протрезвіла.

Я зрозуміла все, що він хотів.

Розбите серце в грудях заболіло.

І білий світ для мене почорнів.

О, як жорстоко мною скористались!

Хіба, про це розповіси комусь?

Як жити далі думать намагалась.

А жити не хотілося чомусь.

І біль, і розпач душу оповили.

І очі були сповнені слізьми.

Згадала, як батьки мене любили,

Як вірили, як мріяли, жили.

А зараз що? – на щастя сподівались

Вони моє. А де воно тепер?

Вони до Бога з вірою звертались.

Для мене ж вогник цей давно завмер.

Коли вони молились, я сміялась.

Не вірила я в Господа, Христа.

Лише на себе завжди сподівалась.

А що тепер? Чого я досягла?

Проходив час. Біль трохи притупився.

Не я одна. Буває з багатьма.

Надії вогник знову засвітився.

На щастя, на любов й нове життя.

Але не довго вогник той світився.

Не довго безтурботною була.

І, хоч мені він більше не зустрівся,

Про нього я забути не могла.

Може й забула б я, якби не сталось

Того, чого ніколи не ждала.

На що ніколи б і не сподівалась.

Про що подумать навіть не могла.

Коли дізналась, - серце похололо.

Це було, наче грім у день ясний.

У мить одну змінилось все довкола.

Згадався той, хто був мені чужий.

Вагітна я. – це крах! Це катастрофа!

Це хрест кар’єрі і моя ганьба!

Скінчились безтурботні юні роки,

А я ж ще зовсім юна, молода!

Я не дозволю, ні, цього не буде,

Щоб втрутились ось так в моє життя.!

І, хай би що не говорили люди,

Не родиться на світ оце дитя.

Зроблю аборт. Багато-хто так чинить.

Не хочу, щоб дізналися батьки.

Що в ніч одну ось так мене зганьбили.

Не хочу, щоб страждали і вони.

Я вирішила так, - так має бути.

В думках таких заснула я в ту ніч.

Але мені повіки не забути,

Той сон, який Господь послав мені.

Я бачила погожий літній ранок

Проміння сонця вабило до себе

Відкривши двері, вибігла на ґанок.

Поглянула на чисте синє небо.

Коли дивлюся я, а на траві,

На вистеленій ковдрі біля дому,

Сидить дитя і грається собі,