Роздуми про троянду

Я стояв і дивився на троянду, що росла на квітнику. Бачив, як сонячні промені граються з її ніжними пелюстками, надаючи блиску, чарівності її кольору. Троянда повністю розкрилась, світилася проти сонця і ще здалеку приваблювала до себе.

Але, коли підійшов ближче, то поміж її зелених листочків стали помітними приховані досі шипи. Водночас у ній сплелись краса і небезпека, ніжність і ворожість, привабливість і підступ. А поряд із нею росте лобода. Звичайний бур’ян. Росте настільки близько, що здається, ніби вони походять з одного коріння...

Правда і обман, чорне і біле, любов і ненависть, благодать і відступ...

Де між ними  межа і що у них спільного? Як впевнитись, що шлях, який ти обрав є істинним, а істина, яку ти прийняв не є брехнею?

Як, маючи любов, не розгубити її, а не маючи – отримати?

Як водночас змінити усе? Маючи благодать, не втратити, отримавши прощення, не зійти з дороги?

Як відмовитись від усього, що тримає в цьому світі і сміливо піти за Господом?

І як, втративши все, повернути назад?

Прийде час, коли Господь дасть відповіді на мої запитання. І я певен, навіть коли я відходжу від Нього, чи роблю щось, чого не мав би чинити, коли падаю і забуваю, що таке молитва, - Бог завжди зі мною. Він піклується про мене, оберігає на життєвому шляху, і чекає, чекає, що от-от – і стану мудрішим, ще трішки – і я повернусь у Його сім’ю. Бо ціна, що за мене заплачена надто велика, щоб нею нехтувати, і кров, якою я омитий – свята.

Бо Ісус Христос, будучи Богом, залишив Свою славу, покинув Небеса і прийшов на цю Землю.

Страждав від мук, непосильних людині. Був принижений і зазнав ганьби на очах у всього Світу. Був розіп’ятим на хресті, як злочинець, і віддав Своє життя за тих, хто Його убивав, хто не прийняв і не повірив тоді, але може зробити це сьогодні.

За кожного, хто коли-небудь жив на цій Землі і потребує спасіння.

Він є Любов, настільки велика і безмежна, щира і досконала, що приніс Себе в жертву. Будучи відторгнутим та покинутим – продовжував любити і жити заради нас.

Жив заради тих, хто приходив до Нього з вірою і надією, любов’ю і каяттям.

Ми й досі Його відкидаємо, зраджуємо і розпинаємо. Але Христос чекає, чекає, коли ми прийдемо до Нього з проханням про допомогу, з молитвою про спасіння і керування в житті. Прийдемо зі смиренням у серці і бажанням змінитись.

Чекає, коли ми прийдемо і визнаємо Його нашим Господом, Спасителем і Пастирем. Віддамо Йому належну честь і хвалу. З непоборним бажанням та рішучістю схочемо приєднатись до Його великої сім’ї на Землі і у Царстві Небеснім.