Дорогою тернів (нарис)

Два могутніх вродливих мужа прогулювались в тихих небесних просторах. Їх тіла були ніжні та досконалі. Зодягнені в білосніжний, оздоблений золотом та дорогоцінним камінням одяг. Їх хода була легка і впевнена, мов у кішки.

• Я найкращий. Поглянь на мене. Невже, я не заслуговую на шану та хвалу? Чи є хто досконаліший мене? – очі ангела горіли захопленням.
• Ти маєш повагу, Люцифере. Але хвала належить тільки Всемогутньому.
• Але чому? Я, Син Зірниці, стою біля небесного трону, щоб світлом своїм прикрашати його. Чому ж я не можу сісти на нього?
• Лише Господь є Вседержитель і Володар, і трон належить Йому. Не забувай, ми лише творіння.

Михаїл  говорив спокійно і обережно. Він дивився на Люцифера і дивувався його виду і вчинкам. Обличчя ангела, ніби потьмяніло, воно не було вже таким привабливим, як колись. Це було майже непомітно, але не відчути цього було неможливо.

• І все-таки, я заслуговую на більше. Бог обрав мене найбільшим серед вас не лише для того, щоб освітлювати трон. Я маю зробити ще щось, маю досягти більшого, я заслуговую на це…Ой! – несподіваний зойк перервав слова ангела. Люцифер підняв ногу, і поглянув додолу. Там лежала гілочка терну.

Михаїл здивовано дивився то на Люцифера, то на гілочку.

• Звідки вона тут? – але ангел мовчав.

Він пильно вдивлявся в шип на якому красувалась крапля крові.

• Поглянь, яка вона чиста, гарна, мов рубін. Така яскрава та світла. – але крапля крові вмить потемніла. Брови Люцифера збіглись до перенісся, на чолі з’явились зморшки.
• Це шлях, який ти обираєш. – сказав Михаїл і зник.
• Це шлях, яким тобі йти все життя. – промовив Бог - Біль і кров сіятимуться скрізь. Ти сам обираєш, чого ти прагнеш.

Люцифер відкинув гілку. Він відчув у тілі нове почуття, невідане досі, сильне і гостре. Гнів заполонив усю його душу.

• Тобі немає більше місця на Небі. Ти зробив вибір…

***

Пройшов час

***

Над землею нависли чорні грозові хмари. Раз-по-раз пролітали блискавки і широкою луною прокочувався грім. Злива не вщухала. Місцями диміли згарища нещодавньої битви.

Почорніла постать одиноко крокувала по полю битви. Огрубілі, зранені ноги ставали на жорстке зруйноване каміння, безладно розкидані мертві тіла. Її очі горіли вогнем, вогнем люті, ненависті та жадоби. Її одяг був обшарпаним та закривавленим.

• Це все моє. Чудовий урожай. Бачиш, Господи, вони мої, їх життя віддані за мене. Я їх володар! Тільки я! Чуєш?!

Серед хмар покірно стояв Ісус. Він лагідно споглядав на чорну, спотворену Землю. Очі були повні сліз і любові. В руках Він тримав гілочку терну, що її колись відкинув Люцифер.

Цією гілкою ти розпочав війну, Я ж її нею завершу.