Глава 19

Я прокинулася з думкою про Макара.

Його вчорашні повідомлення не давали мені спокою. Я вже поговорила з Дімою, почула його версію подій і навіть почала розуміти, чому він так довго приховував минуле. Але тепер виявилося, що я знаю лише половину історії.

Каріна знала більше, ніж говорила. Макар повернувся не просто так. А людина, яка колись посварила його з Дімою, досі залишалася невідомою.

Я взяла телефон і відкрила наш чат.

Макар: Доброго ранку. Не передумала зустрічатися?

Я: Ні. Я хочу знати правду.

Макар: Тоді давай о другій у парку. Там, де ми колись гуляли.

Я перечитала його повідомлення.

«Де ми колись гуляли».

Від цих слів у пам'яті промайнули спогади, про які я давно не згадувала. Здавалося, минуло стільки часу, що навіть найяскравіші моменти мого життя поступово почали стиратися. Але тепер минуле поверталося одне за одним, ніби хтось навмисно нагадував мені про людей, яких я колись знала.

Я: Добре. До зустрічі.

Я відклала телефон і підійшла до дзеркала.

— Ну що, Катю, — тихо сказала я собі, — сьогодні ти нарешті все дізнаєшся.

Принаймні я дуже на це сподівалася.

До парку я прийшла на десять хвилин раніше.

Макар уже сидів на лавці біля старих дерев. Коли побачив мене, підвівся й усміхнувся.

— Ти, як завжди, не запізнюєшся.

— А ти, як завжди, призначаєш зустрічі так, ніби збираєшся повідомити щось надзвичайно важливе.

— А хіба це не так?

Я зітхнула.

— Макаре, я не жартую. Учора ти сказав, що Діма не знає всієї правди. Я хочу почути, що саме ти маєш на увазі.

Він кивнув і жестом запросив мене сісти.

Ми влаштувалися на лавці. Кілька секунд Макар мовчав, дивлячись на людей, які проходили повз.

— Знаєш, я довго думав, чи варто тобі про це розповідати, — нарешті почав він. — Не тому, що не довіряю тобі. Просто ця історія стосується не лише мене.

— Але тепер вона стосується й мене. Я не хочу більше бути людиною, якій усі говорять тільки половину правди.

— Розумію.

Він повернувся до мене.

— Тоді почну з самого початку.

Я влаштувалася зручніше й приготувалася слухати.

— Ми з Дімою дружили багато років. Він був не просто знайомим, з яким можна провести час. Ми ділилися секретами, підтримували одне одного, будували плани. Я знав про його проблеми, а він знав про мої. Мені здавалося, що наша дружба витримає все.

Макар сумно всміхнувся.

— Але я помилявся. Не тому, що дружба була несправжньою, а тому, що іноді навіть близькі люди перестають чути одне одного.

— І тоді з'явилася Каріна?

— Так. Вона стала часто бувати в нашій компанії. Спочатку все було нормально. Ми спілкувалися, жартували, проводили час разом. Я навіть не думав, що колись через непорозуміння між нами все так зміниться.

— Яке непорозуміння?

Макар опустив погляд.

— Одного разу Діма довірив мені особисту інформацію. У нього були серйозні проблеми, про які він не хотів розповідати іншим. Він попросив мене нікому нічого не говорити, і я пообіцяв.

Я уважно слухала, боячись пропустити хоча б одне слово.

— Але згодом Каріна дізналася, що щось відбувається. Вона почала ставити запитання. Я не розповів їй подробиць, проте, мабуть, дав зрозуміти, що Діма переживає непростий період. Вона вирішила, що я знаю більше, ніж кажу, і почала підозрювати, що я навмисно приховую від неї правду.

— І що було далі?

— Вона сказала Дімі, що я нібито розповідаю іншим про його проблеми. Що я не вмію зберігати секрети й просто вдаю із себе друга.

Я здивовано подивилася на нього.

— Але ти ж цього не робив?

— Ні. Я намагався пояснити Дімі, що Каріна помиляється. Просив його поговорити зі мною спокійно, згадати, скільки всього ми пережили разом. Але він уже був налаштований проти мене.

— Чому він повірив їй, а не тобі?

Макар довго мовчав.

— Бо я теж припустився помилки.

Я насупилася.

— Якої?

— Я розлютився. Замість того щоб продовжувати розмову, сказав йому, що якщо він настільки мало мені довіряє, то нам узагалі немає про що говорити. Я пішов, думаючи, що він зупинить мене. Що наступного дня ми все обговоримо й посміємося з цієї дурної сварки.

Він опустив голову.

— Але наступного дня він не зателефонував. Не написав. Я теж мовчав, бо вважав, що першим має зробити крок він.

— І так ви перестали спілкуватися?

— Саме так. Одна сварка, кілька необдуманих слів і дві людини, які були надто горді, щоб визнати свою помилку.

Я відчула, як усередині щось стислося.

Історія Макара була болісно знайомою. Скільки разів люди руйнують стосунки не через те, що перестають любити чи поважати одне одного, а через те, що не можуть вчасно поговорити?

— А Каріна? — запитала я. — Вона знала, що через її слова ви посварилися?

— Згодом — так. Вона зрозуміла, що Діма віддалився від мене саме через її звинувачення. Але тоді вже було пізно. Ми обидва зробили свої висновки й не хотіли повертатися до цієї теми.

— Тобто вона могла все виправити?

— Могла. Але боялася зізнатися, що помилялася. Їй було соромно, а потім минуло стільки часу, що вона почала боятися самої правди.

Я опустила очі.

Тепер я розуміла, чому Каріна почувалася винною. Але досі не могла зрозуміти, чому вона вирішила втрутитися в мої стосунки з Дімою саме тепер.

— Макаре, а чому ти повернувся?

Він не відповів відразу.

— Тому що нещодавно дізнався, що Діма досі звинувачує себе в нашій сварці. Я зрозумів, що він так і не зміг відпустити минуле. І вирішив, що настав час хоча б спробувати все виправити.

— Але чому ти не поговорив із ним одразу?

— Я не знав, чи він захоче мене слухати. А потім дізнався про тебе.

Я здивовано повернулася до нього.

— Про мене?

— Так. Дізнався, що ти стала для нього важливою людиною. Що він боїться тебе втратити. І я подумав: якщо він навчиться бути чесним із тобою, можливо, нарешті наважиться бути чесним і з самим собою.