Монастирська історія (містика, трохи жахів)

Оповідь ведеться від двох персонажів.

Демон - курсив. 

Міранда - звичайний шрифт

___________________________________________________________________________

Монастирська історія

Чим яскравіше світло, тим густіші тіні. (Гете)

Я наглядаю за тобою шість років. З першого дня як ти переступила поріг цього монастиря, і його лункими коридорами прокотилося: «НЕНАВИЖДУ!»

Я з цікавістю спостерігав за твоїми безглуздими, дитячими спробами втекти. Зізнаюся, смертна, ти мене повеселила. Я сміявся до сліз, коли після чергової невдачі вперту тебе тягли в келію настоятельки, щоб покарати.

Але я сміявся не з тебе. О ні. Тобою я захоплювався. Я сміявся з них. Над тим, що прислужниці Господа, які повинні прищеплювати любов до Небесного Отця, розпалювали вогонь ненависті в твоїх грудях.

Ти знову й знову стояла навколішках перед ненависним тобі хрестом. Твої губи раз- по-раз повторювали «Аве Марія» латиною, але спина, як би вона не горіла після шмагання, ніколи не прогиналася під вантажем їхніх дурних правил. Ти з викликом дивилася на своїх вчителів, які намагалися зробити з тебе – мій діамант, справжню леді.

Смішно. Адже це вони мали повзати перед тобою на колінах і виконувати будь-яке бажання. Це вони повинні були плазувати перед твоєю силою, яку я збираюся пробудити.

Скоро… Дуже скоро.

***

Шість років…

Шість років пекла, яке мої батьки називають «навчанням».

Підйом о п'ятій ранку. Півгодини на колінах у розп'яття. Холодна картоплина на сніданок, бо: «Возрадуйтесь, сестри! Сьогодні продовження великого посту. Подякуємо Господу за те, що ніспослав нам своє благословення та цю їжу…»

Невже настоятелька справді рада ЦЬОМУ? Якщо картопля «благословення», то нехай мене проклянуть і нормально нагодують.

Сім ранку. Ну, навіщо мені знати «Біблію» на пам'ять? Що це дасть? Як допоможе успішно вийти заміж?

Заміж. Чорт. Ще одне ненависне мені поняття.

Ще рік у монастирі, а потім із рук одного тюремника мене передадуть у лапи іншого – чоловіка. Звідти вже не вирватись. Саме тому я не залишаю спроб втекти. Не стану слухняною графинею чи маркізою, як хочуть мої батьки. Не дозволю себе продати.

***

Ну ось, тебе знову покарали.

Сидиш на кухні й будуючи план втечі, чистиш цибулю. По твоїх щоках котяться сльози, але їх викликав зовсім не овоч. Це сльози злості. Злості на те, що тобі не дозволяють бути самою собою.

 –  Не вийдеш, поки не дочистиш друге відро, –  не обертаючись, говорить повариха.

Мовчки кидаєш їй у спину розлючений погляд.

Вмій ти керувати силою, закладеною в тобі, кривдниця спалахнула б наче смолоскип. Можливо пізніше ти це й зробиш, а поки що терпиш.

***

Мене спіймали, коли я купалася у річці. Без сорочки.

«Справжня леді ніколи не торкнеться свого оголеного тіла. Це гріх перед Господом. Двісті разів прочитай Отче Наш і покайся. Три дні допомагатимеш на кухні сестрі Анні…»

Чорт! Чорт! Чорт! Я ж просила Терезу попередити мене, якщо хтось ітиме. Хоча, навіщо валити все на неї, їй теж влетіло –  залишили бідолаху без вечері.

Нічого, невдовзі мене тут не буде. Я підкупила садівника. Він домовиться із візничим і допоможе з їжею, а далі… Що буде далі? Та яка різниця! Не пропаду. Головне вирватися звідси.

–  Не вийдеш поки не дочистиш друге відро, –  вимовляє сестра.

Я кошуся на неї і стискаю зуби, щоб не відповісти. Якщо зірвусь, то проведу ніч у підвалі. Знаю, проходила. Мене там уже кожен щур в обличчя впізнає.

Саме сидячи у підвалі, (смішно, навіть там висить хрест) я зрозуміла, що гроші – зло. Якби не багатство батьків мене б давно виставили за ворота обителі, а так: «Ти маєш стати справжньою леді, щоб не зганьбити сім'ю своїми витівками…», –  до місця згадалися слова матері.

Тоді я відповіла, що нікому нічого не винна і мене запроторили сюди –  в «Пансіонат шляхетних дівиць». Щоб його…

За роки, що провела тут, я навчилася тільки мовчати. На жаль, час від часу ця здатність все таки підводить. Після чого мене відправляють на зустріч з «підвальним хрестом».

***

Як ти прекрасна.

Волосся, ввібравши промені сонця, світиться в темряві. Ти вся світишся. Добре. Сила зростає. Скоро, дуже скоро…