"Зозулята" (фантастика)

Розміщення на сторонніх ресурсах дозволено у вигляді посилання. 
Розміщення повного тексту та розповсюдження являється крадіжкою інтелектуальної власності та карається Законом згідно ст. 176 Кримінального Кодексу України.

_______________________________________________________________________________

«Зозулята»

– Діркутор, забирайся звідти! Звіти про стан твого корабля мені дуже не подобаються. Тубільці намагаються пробити ваш захист. Вони прицільно влучають в одну й туж точку. Припиняй діалог і повертайся на базу.

– Не можу, Старший, Гея обіцяла подумати над нашою пропозицією. Я не хочу відлітати, не дочекавшись відповіді.

– Ти завжди встигнеш повернутися. Нема чого ризикувати екіпажем та кораблем. Ти й сам знаєш, якими затятими можуть бути планетоїди. Іноді так впираються, що навіть Рада Вісімдесяти Восьми не може їх переконати.

– Я обіцяв їй, що буду тут коли…

–  Дір, воскреси у пам'яті, чому тебе навчали в академії. Для планет А-типу час – поняття розтяжне. Вони розмірковують протягом мільйонів років, як краще облаштувати екосистему, і в якому кліматичному поясі поселити ту чи іншу тварину. Наївний, ти справді думаєш, що вона ухвалить рішення найближчої години?

Завислий над вершиною Евересту дисколіт, здригнувся від особливо сильного залпу ворога і технік, що сидів ліворуч від сефіріанина, повідомив:

– Енергії – 78% Силовий щит – 64% і падає.

– Протримайтеся ще трохи, – благаюче попросив Дір і, вибачившись перед своїм куратором, відключив зв'язок з Центром. Гею дійсно слід було поквапити.

– Вічно з природниками якісь проблеми, – невдоволено буркнув хтось із екіпажу, але перемовник його вже не чув. Диркутор подумки перенісся в печеру і стоячи на кам'яному виступі, дивився вниз на пульсуючу гігантську магматичну кулю, яка переливалася всіма відтінками червоного. Для мешканців Землі – це було лише ядро ​​їхньої планети. А будь-який представник більш розвиненої раси сказав би, що це одночасно мозок і серце мудрого живого організму.

– Гея, згадай створену тобою птаху – зозулю,  – звернувся до кулі сефіріанин.

–  Сіра з білим. Приблизно сорока сантиметрів. Селиться переважно в…

– Так, все вірно, – перервав Дір планетоїд, – а ще вона підкладає яйця в чужі гнізда, і її пташеня, вилупившись раніше, викидає, вбиває(!) кладку своїх прийомних батьків.

– Регулювання популяції, – пророкотало Диркутора, який вчепився в підлокітники крісла.

– Твій зовнішній світ не потребує подібного, – переконував Гею Дір. – А люди, це зозулята підкинуті тобі нурійцями.

 – Дивлячись на них, я придумала жаб, – озвалася планета, пригадавши сірих приземкуватих істот.

– Запевняю: користі від твоїх амфібій набагато більше, ніж від рознощиків зарази. Рада Вісімдесяти Восьми зупинила їхнє подальше пересування зоряними скупченнями, але до того нурійці встигли відвідати багато планет і втрутитися в розвиток їхнього мікрокосму. Гея, люди – підкидьки, саме тому вони не розуміють твоїх благання про допомогу, і не визнають тебе Матір’ю всього сущого. Вони гублять тебе, – по світло-зеленій щоці Диркутора скотилася сльоза.

– Нерозумні діти, –  зітхнула Гея, і вулкан, що знаходився на Гаваях, пихнув попелом.

– Чужі, не твої, – продовжив доводити сефіріанин. – Ти така прекрасна і молода, у тобі стільки невитрачених можливостей і прагнень. Невже ти готова відмовитися від них заради двоногих? Адже в тебе був свій, цілком успішний проект розумності, але нурійці зіпсували його своїми експериментами з геномом мавп.

– Мої примати і рептилоїди еволюціонувавши до думаючих видів, ніколи б не завдали мені болю. Вони не стали б вгризатися в моє тіло за допомогою механічних пристроїв. Я навчила б їх брати від природи необхідне не завдаючи їй шкоди. Вони б чули і відчували мене, жили б у гармонії зі світом та іншими мешканцями землі. – По поверхні кулі пробігла темно-червона блискавка, і за сотні кілометрів від місця розмови зрушила з місця Тихоокеанська плита, породивши цунамі.

–  Ти сама все розумієш! – зрадів Дір своїй маленькій перемозі. – Вижени загарбників.

Прийми запропонований тобі план Мудрих і продовж свій шлях розвитку, без поправки на особливості хомо сапієнса.

Куля сколихнулася, із дна печери піднялося довге гнучке щупальце. Досягши застиглої на виступі психопроекції Діркутора, воно ласкаво торкнулося його скроні, гострого кінчика вуха і, провівши вздовж вилиці, викликало мерехтіння фігури.

– Я знаю, що той, хто перебуває тут, не справжній. Але там, на поверхні, маленький сефіріанин, ти справді плачеш… через мене.

– Не можу стриматися, – підтвердив її слова перемовник. – Я пропускаю крізь себе твої емоції і не розумію, заради чого ти терпиш муки. Гея, прошу, – Діркутор провів напівпрозорою рукою по протуберанцю, який завис на рівні очей. – Ти потрібна цій зоряній системі. Відмовся від людей і тоді твої діти під керівництвом рідної матері зможуть розбудити навіть Марс, що впав у сплячку.

– Я скучила за сусідом, – з тугою відгукнулася планета.

–  Знаю, моя прекрасна. Твій друг у такому стані саме через нурійських підкидьків.