Любов сильніша від заклять
УСІ, ХТО знає Генку Копилова, скажуть в один голос, що його нічим не виведеш з рівноваги, до усього він ставиться зверхньо, нікому не кланяється і в зуби не дивиться. Трохи різкий, трохи хвалькуватий, а взагалі – хлопець собі на умі. З будь-якого становища вихід знайде, ні перед чим не зупиниться і не розгубиться.
Рідко хто відає, що в нього є слабина: вірить він у забобони. Не те, що там чорна кішка дорогу перебіжить чи собака завиє при повному місяці. Генка вірить, що закляття збуваються і зурочення людей переслідують. Тож коли й хвалиться про вдало проведене дільце, обов’язково шукає чогось дерев’яного, щоб тричі стукнути. Захотілося хлопцям допитатися у Копилова, чим спричинено йому ту слабкість. Довго вистежували за ним підходящий настрій і сприятливий момент. Нарешті зібралися у вузькому колі порибалити і заради вихідного випити по чарці. Хтось візьми та й спитай:
- А що воно буває, коли в розбите дзеркало подивитись?
Генка відразу зрозумів, у чий город камінець. Покліпав білими віями, прокашлявся, наче йому в горлі запершило, і сказав, карбуючи кожне слово:
- Кому цікаво – можу пояснити ситуацію: побачиш свою подряпану фізіономію.
- Та ні! Що станеться в житті? Кажуть, то лихий знак.
- Лихий знак, коли багато плещуть язиками, - пробурмотів Генка.
Але згодом поганий настрій минув, і Копилов не зчувся, як почав хизуватись перед друзями своїми зв’язками:
- Будь-яку запчастину в той же день привезу!
- І до мотоцикла? І до «Жигулів»?
- До чого хочеш… Свою станцію техобслуговування збираюся відкрити.
- Оце так! – дивувалися хлопці. – А приміщення? Не попре тебе Томка з двору?
- Моя Томця розумніша! Вона якраз і підказала ідею, надибала старі складські сараї, знайшла підходи до власників, домовилася що й почому… Тільки порядок там наведемо – ось і власний бізнес!
- Молодець ти, Гено! Отаку собі дружину одхватив! З-під самого носа у нас забрав! Як тобі вдалося?
- Еге! Знали б ви як!
І Генку понесло… Почав з того, як зустрілися батько з матір’ю: він – рядовий солдат з військового гарнізону, розташованого неподалік, вона – медсестра в рай лікарні. Звела їх доля не на один вечір, а на весь вік. Він залишився на військовій службі заради того, щоб бути з нею. Одружилися, почали переїздити з однієї частини в іншу. Опинилися в Росії, у невеличкому приволзькому містечку. Там Генка закінчував середню школу і приятелював з сусідською дівчинкою.
- Була між нами одна угода, - притишено згадував Копилов. – Я її не чіпатиму, залишу незайманою аж поки зі служби повернусь. Вона клялась чесно мене чекати. Ходили удвох, гуляли в лузі, палили багаття, співали пісні під гітару. Повертались додому аж під ранок. Її мати й не сердилась, бо вже бачила в мені майбутнього зятя. Навіть жартома синком називала. Донька в неї була єдиною, з чоловіком жили нарізно: розлучилися через його зраду. То була болюча тема.
Мати Генчиної дівчини, дивлячись на закоханих, шепотіла мов закляття:
- Тільки не одвернись, тільки не забудь, не знехтуй коханням, бо буде тобі великий гріх, поплатишся, хлопче, найдорожчим…
Парочка собі милувалася, незважаючи на ті перестороги. Часом навіть підсміювалися з дивацтва матері: мовляв, ніхто і ніщо нас не розлучить, все залежить від сили кохання: слабе воно – розлука неминуча, а сильне – розгориться ще сильніше!
Служити випало в групі радянських військ в Німеччині. Листувалися. Спочатку часто, згодом – рідше, а далі й зовсім припинили. Хто першим облишив писати, вже важко пригадати. Після служби Генка в те містечко не повернувся, бо батьки жили вже в іншому краї. Однак будиночок їхній залишився для сина. На його розсуд: захоче, хай одружується і живе, а якщо ні, то продасть, будуть гроші. Довго юнак не зважувався знову зустрітися з колишньою коханою, щось чуло серце. Але з будинком треба було щось вирішувати і він поїхав навмання: чому бути – того не минути. Стрілися в той же вечір. Генка щойно з вокзалу, ледь відхилив хвіртку, а позаду – схвильований дівочий голос:
- З прибуттям вас, Геннадію Іллічу! Довго ж вас не було, вже й хвірточка скрипить без господаря…
- Вечір добрий, - озвався й собі колишній сусід. – Як ви тут поживаєте? Покупця на будинок не підкажете?
- Покупця? – розгублено перепитала дівчина. – А чим же вас не влаштовує наше сусідство?
Якби зовсім був відвертим, то сказав би правду.
Про те, що в батьківському селі на нього вже чекає інша. Хоч і не познайомилися вони як слід, але Геннадій не знаходив собі місця без красуні Тамари. Стримувало лише одне: треба визначитися з тією, що залишилась в Росії. Причина приїзду – будинок, а мета одна: повідомити, що його серце вже зайняте. А тільки як це зробити? Запросив дівчину до себе, увімкнув приймач і в холодній кімнаті лунко полилась улюблена їх мелодія «Місячної сонати» Бетховена. Мовби на замовлення. Генка довгий час розучував її на гітарі, щоб зіграти на шкільному вечорі. Це було в минулому житті…
Раптом поруч почулося схлипування:
- Гено, пробач мені, будь ласка… Я не дотрималась нашої угоди…
- Що? – стрепенувся хлопець.
Оце так козир! Він навіть не чекав такої нагоди для розлучення. Вона сама прийшла.
- Дорогенька! Так чого ж ти від мене чекаєш? Прости-пробач, я була з іншим? Я дуже радий за вас обох!
- Ти не знаєш обставин. То був порив, одна мить слабини, розумієш? Ми давно вже не зустрічаємось. Я допустилася дурниці…
- Як ти могла! Які обставини?
В цей час на порозі з’явилася мати дівчини. Сухими очима зміряла хлопця, підійшла ближче:
- Здрастуй, Гено. Ти – на коні. Зараз гайнеш у чистий степ, бо вільний. Але знай, мої слова наздоженуть тебе, де б ти не був. Поплатишся найдорожчим!..
Такою була остання зустріч. Таким запам’ятав їх на все життя: одну зі слізьми на очах, а іншу – з відсутнім поглядом, ніби зверненим до чогось вищого, надсуттєвого.
Будинок у нього купили старі люди для своїх дітей, і десь через тиждень потяг мчав його на Україну, на рідне Присамар’я. Геть минуле! Хай живе майбутнє з його красунею Тамарою! Він ладен був прихилити небо, здійнятись до зірок, сипонути їх пригорщами до її струнких ніжок… Так не сватався жоден парубок, ще далеко було до телепередачі «Все для тебе». Генка попросив пару коней у місцевому коне заводі, прикрасив їх стрічками й паперовими квітами, знайшлась двоколка, циліндр, фрак, білі шкіряні рукавички…