РОЗДІЛ 30

Мабуть після того дня не було нічого дивного у тому, що ми півночі не могли заснути. Проте й розмова не йшла, й від тиші було якось ніяково, тож ми ввімкнули випадкову дораму, й вона грала собі на фоні. Це було вперше, коли я її майже не дивилася, занурена у власні думки та почуття.

Нам вдалося задрімати ближче до світанку, проте ненадовго. Вранці Леся збиралася поїхати до лікарні, а потім до офісу, кажучи, що без неї там геть усе розвалиться.

Я пропонувала поїхати до лікарні разом, проте зранку в мене знов піднялася температура, й вона відмовила, взявши з мене обіцянку як слід відпочити.

На щастя, сьогодні вона виглядала набагато краще, ніж вчора. Дивлячись на неї, ніхто б і подумати не міг, що ще вчора Леся була бліда від жаху. Тому я погодилася залишитися вдома.

Снідаючи, я передивляюся вчорашню дораму, й водночас відповідаю на повідомлення від мами. Вона питає як я себе почуваю, чи їм я нормальну їжу замість напівфабрикатів, та усе у такому дусі. Посміхаючись тому, що мати уперше помиляється на мій рахунок, я набираю відповідь:

Мамо, я ж не дитина. Звісно я їм нормальну їжу)

Вона не вірить.

Не повірю, доки не побачу це на власні очі! Зізнайся, ти ж знову вареники або пельмені вариш!

Ображено пирхнувши, я роблю фото картопляного пюре з м'ясною підливою та відправляю їй. Відповідь надходить десь за хвилину:

Тобі що, Леся їжу приготувала?

Присягаюся, я навіть крізь екран телефону чую її недовірливий тон!

Ні! Невже ти справді думаєш, що твоя дочка не взмозі себе нагодувати?

Так, можливо я й не найкращий кухар у світі, й дійсно дещо лінюся заморочуватися з тим, що стосується кухні, але невже усе так погано?

Уля, я тебе, звісно, люблю, проте готуєш ти просто жахливо! Якби ти дійсно приготувала щось на кшталт цього, скоріше за все ти б не стала це їсти. Тож хто це був?

На мить я уявляю собі її реакцію на те, що мене вже вдруге годує колишній бос, та здригуюся.

Ну ні, тільки цього мені не вистачало. Я її знаю, варто їй дізнатися про те, що поряд зі мною з'явився хлопець, як вона почне готуватися до весілля.

Краще нехай думає, що то була Леся, ніж дізнається, що я не голодна лише завдяки тому, що Максим купив продукти й приготував мені не лише вечерю, а й те, що залишилося на сніданок...

До речі, вже не вперше. Треба буде спитати його скільки я йому винна.

Щось підказує, що йому це питання не сподобається, проте я не збираюся сідати йому на шию, навіть якщо ми почнемо зустрічатися. Хоча я досі не впевнена, що до цього дійде. Як не як вчора ми так ні до чого й не дійшли, й в основному через мене.

Так, визнаю, моє зізнання не тягло на найромантичнішу подію у житті, проте хіба я винна, що в мене замало досвіду? З навчанням та роботою мені якось було ніколи практикуватися. А єдиний хлопець, якого в мене вистачило дурості до себе підпустити, вважав, що ніжні слова — це гаяння часу. Міркуючи про це зараз, я взагалі не розумію, що мені могло тоді у ньому сподобатись.

Мабуть справа була в тому, що я була занадто юна та невпевнена у собі, і мені, як і багатьом дівчатам, хотілося казки. Хотілося бути бажаною та потрібною.

Тьху!

Повернутися б у минуле й настукати собі по потилиці! Стільки часу змарнувала на цього телепня, а у результаті в мене навіть романтики толком не було. Тіки ота наспіх надіта обручка. Ані квітів, ані хлопця на одному коліні, ані кави у постіль. Тільки гола секретарка на його столі.

Ні, не хочу про це навіть згадувати. Огидно.

Та й давно вже це було, наче у минулому житті. Й минула я, з якою усе це було, наче й не я більше. Треба нарешті залишити це позаду. Особливо якщо ми з Максимом все ж таки дійдемо до якихось стосунків.

Дивлячись дораму, у якусь мить я усвідомлюю, що знову не слідкую за сюжетом.

Трясця! Сама ж хотіла відволіктися від думок, й знов не вийшло!

Важко зітхнувши, я закриваю ноут, й деякий час вистукую кінчиками нігтів по його поверхні. Мій погляд ковзає кухнею, аж поки не зупиняється на вікні.

У чистому блакитному небі немає жодної хмаринки. Сонце тепле, проте не пекуче. Кращої погоди навіть уявити не можу.

Може прогулятися?

Про всяк випадок ще раз міряю температуру, й, запевнившись у тому, що вона знаходиться у межах норми, вирішую скористатися цією нагодою.

Чесно кажучи, це вперше, коли я не зайнята роботою у будній день, й при цьому не прикута до ліжка, й це змушує мене почуватись наче школярка, що прогулює уроки: з одного боку страшно, що батьки дізнаються, а з іншої я відчуваю захват, наче вперше їду на американських горках. Вітер приємно лоскоче мені обличчя, й трохи куйовдить волосся.

Попри всі минулі події й переживання, на моїх губах з'являється щира усмішка, й я почуваюся гарно як ніколи. Я навіть купляю собі кави, добряче прикрашеної вершками та карамеллю, й кидаю у банку для чайових двадцятку, а потім блукаю районом, роздивляючись вулиці, аж поки не вирішую згадати дитинство, й сідаю на гойдалку.