РОЗДІЛ 20

Після минулої ночі я почуваюся ніяково поряд із  Максимом, тому, коли Даша запрошує мене у спа, погоджуюся, не розмірковуючи. До того ж я так і не встигла скористуватися безкоштовними послугами, які готель пропонував відвідувачам з люксових номерів.

— Як же добре… — тихо стогну я під руками масажистки.

Там, у Харкові, я не могла дозволити собі подібні радощі  на свою скромну зарплатню, але зараз мені ніхто не міг завадити насолодитися масажем, тим паче безкоштовним.

— Егеж? — питає Даша з посмішкою. Вона лежить на сусідньому столику, й нею займається інший масажист, — Я така рада, що витягла тебе! Останнім часом в тебе забагато стресу. Я вирішила, що тобі не завадить трохи розслабитися.

— Ти мала рацію, — погоджуюся я, — Але я трохи здивована. Хіба в вас із Вадимом не було планів на сьогодні?

Щойно я питаю, Даша відводить погляд, й посміхається ширше.

— Були, але дещо сталося, й йому довелося поїхати, тож сьогодні до самого вечора я в твоєму розпорядженні! Якщо хочеш, пізніше можемо трохи погуляти містом. Я б поїла піцци, й можливо сходила б у кіно. Кажуть щойно вийшла непогана романтична комедія. Звичайно, там не так багато азіатів, як ти любиш, але сподіваюся ти не полишиш мене напризволяще.

Я прискаю від сміху, й погоджуюся.

— Гаразд. Але тільки заради тебе.

Хоча, якщо казати відверто, мені не завадить трохи розвіятися десь подалі від Максима. Його дивна поведінка учора збивала з пантелику, й наштовхувала на усілякі недоречні думки. А ще я злякалася власної реакції на нього.

Так, знаю, це дивно, особливо враховуючи те, що ще вчора я збиралася зізнатися йому у своїх почуттях, але після його поцілунку з Оксаною це більше не мало значення. Якщо б я йому хоч трохи подобалася, він не став би цього робити. Принаймні так мені здавалося. Але Даша була зі мною не згодна.

— Ти приділяєш цьому забагато уваги, — каже вона трохи пізніше, коли ми чекаємо на піццу у якомусь Львівському кафе, — Ти ж навіть не знаєш, що там сталося насправді, та що було після, бо відразу ж втікла. Може це вона його поцілувала, а він її відштовхнув? До того ж хіба вона не збирається вийти за твого колишнього-покидька?

Я важко зітхаю. Теоретично Даша може бути права, але, згідно з моїм досвідом, усе зазвичай гірше, ніж ти собі уявляєш, ніж навпаки.

— Я вже нічого не знаю… — кажу я, — Крім, мабуть, того, що нестерпно хочу їсти.

Це правда, бо сніданок був декілька годин тому, а я була така знервована через те, що було учора, що не з’їла навіть половини.

Коли вже нам принесуть цю кляту піцу?

Мій шлунок голосно урчить, підтримуючи моє запитання, й змушуючи мене почервоніти.

На щастя, нас не змушують довго чекати, й дуже скоро офіціант ставить на стіл величезну грибну піцу із вершковим соусом. У ніс відразу ударяє приємний запах здоби, сиру й печериць, а мій рот заповняється слиною.

Схоже Даша теж встигла зголодніти, бо за декілька хвилин від піци нічого не лишається, а ми сидимо, тримаючись за животи.

— Як же смачно… — протягую я, примружуючись від насолоди, й Даша робить те ж саме. А потім наша розмова знову звертає кудись не туди.

— Уль, скажи, а що ти будеш робити коли він справді намагається тебе звабити?

Червоніючи, я починаю кашляти від несподіванки, а потім роблю декілька ковтків води і кажу:

— Чому ти взагалі про це питаєш?

— Тому що мені теж здається, що ти йому подобаєшся. Пам’ятаєш, я ще першого дня казала, як він на тебе дивиться? А враховуючи те, що ти мені розповіла…

На мить моє серце робить кульбіт від цієї думки, але в іншу я від неї роздратовано відмахуюся.

— Може тобі лише здалося? — припускаю я, — І взагалі, він міг дивитися не на мене, а когось іншого…

На відміну від іншої, ця думка мені не подобається, вона мене дратує, але я вдаю, наче це не так.

Він — лише мій бос. Мене не повинно це дратувати. Він має право цілуватися із ким забажає. Але чомусь від згадки про Оксану, про їх поцілунок, усе всередині починає закипати.

Невже я справді ревную його?

— Можливо й так… — зітхає вона.

Більше цю тему ми не підіймаємо. Ні зараз, ні у кіно, ні пізніше, коли ми повертаємося до готелю.

До початку конференції лишається це пара годин, але повертатися у наш номер з Максимом я не готова, тому ми йдемо до неї, як раптом бачимо Олексія.

Мій колишній явно не в дусі, й навіть не помічає нас. Проте ми помічаємо дещо, що змушує нас здивовано перезирнутися.

А все через те, що його обличчя прикрашає яскравий синець під правим оком.

— Ти теж це бачила?! — питає Даша, а потім пирхає від сміху, — Я вже давно кажу, що в нього пика цегли просить. Нарешті цей покидьок отримав те, на що заслуговує!

Хоча я й проти насильства, все ж частково з нею згодна. Особливо після того, як він підняв на мене руку. Але я все одно відчувала занепокоєння.

— Цікаво, хто його так розмалював? Як вважаєш? — питає вона, щойно за нами зачиняються двері її номеру, та я лише знизую плечима, — Ставлю на чийогось брата чи батька!