РОЗДІЛ 10

— Навіщо ти це зробив? — розлючено питаю я, коли ми повертаємося у номер, — Я збиралася сказати правду.

Хлопець знизує плечима, майже не дивлячись на мене. Гадаю після того, що ми вчинили там, перед моїм колишнім та його нареченою, йому було так само ніяково, як мені.

Я намагаюся не згадувати про те, як ми дивилися й торкалися один одного, вдаючи з себе подружню пару, але мої очі повертаються до його рук та губ.

Трясця! А що як він би мене поцілував на їх очах? Чи навпаки, я його?!

— Я гадав тобі не завадить домога, — нарешті відповідає він, поки ми йдемо коридором, — В тебе на обличчі було написано, що він ніякий не знайомий. Колишній?

— Так, але це немає значення, — мені не подобається те, наскільки це було для нього вочевидь, і на мить я замислююся про те, чи не було це вочевидь для Оксани, й, що найголовніше, чи не було вочевидь для Олексія те, що мені досі боляче.

— Хай там як, я тебе про це не просила, — похмуро відповідаю я, — Ти не повинен був казати, що я — твоя дружина.

— Але врешті-решт ти сама підтримала мою брехню, хіба ні? — кутик його рота здійнявся в лукавій усмішці, через що мені нестерпно захотілося чи то стерти її, чи таки поцілувати його.

Ні, ця брехня однозначно була великою помилкою. Вдавати, що ми одружені, навіть якщо це лише поряд зі страшним падлом, як мій колишній, надто дивно. До того ж до біса нагадує сюжети усіляких мелодрам, які так полюбляє Леся. Треба було зупинити це, поки усе не зайшло надто далеко.

— Це тому, що заперечувати й розповідати про те, що ти — лише мій бос, після твоєї брехні й обіймів було б ніяково, — роздратовано відказую я, — До речі, це було дуже непрофесійно.

— Та невже? — він глузливо вигинає брови, й зупиняється, через що мені доводиться вчинити так само, й ми опиняємося віч на віч, — А я був певен, що дуже професійно вдаю твого чоловіка.

На мить я помічаю, який він гарний. Але, що гірше, цей хлопець прекрасно це розуміє, і це страшенно дратує. Настільки, що я не знаю куди себе подіти.

— Хай там як, більше не роби цього, — кажу я, відводячи погляд, бо коли дивлюся йому в очі, починаю втрачати голову, як якась героїня любовного роману, — Ми тут заради роботи, і я не хочу все зіпсувати із-за якоїсь дурості.

Я відчиняю двері, й ми опиняємося в номері, але хлопець не поспішає не поспішає сховатися за дверима своєї кімнати, чим неслабо мене нервує. Зупинившись в кроці від мене, він ховає руки в кишені.

— То ти бажаєш розповісти колишньому про те, що я — твій бос?

На мить я затамовую подих, уявляючи собі цю картину. Мій колишній, що розтоптав моє серце два роки тому, стоїть поряд з шаленою красунею, і я говорю йому, що Макс — мій бос, який назвався моїм чоловіком, тому що йому стало мене шкода.

Ні, краще втоплюся у ванній.

— Я не повинна йому нічого пояснювати, — врешті-решт відказую я, але від уяви того, що цей покидьок про це дізнається, мене знову починає нудити, й я сідаю на диван.

Зустріч із колишнім та його новою нареченою, ця брехня, обійми з босом — усе це було занадто для одного дня.

Ну чому? Чому цей виродок обрав саме цей готель?

І взагалі, звідки в нього такі шалені гроші? Коли ми були у стосунках, він непогано заробляв, але не настільки, щоб дозволити собі навіть найдешевший номер у цьому готелі, і це я вже мовчу про каблучку з таким величезним діамантом.

Ні, мені не завидно. Врешті-решт гроші — останнє, що мене хвилює в чоловіках. Просто несправедливо, що все так добре складається у цього козла. Якби карма дійсно існувала, зараз він би був на моєму місці.

— То що він накоїв? Прав кольорову білизну із білою? Не мив посуд? Лишав брудні шкарпетки на ліжку?

Навевно бос намагався підняти мене настрій, але я надто розлючена й втомлена від лайна, яке мені постійно підкидує життя, щоб посміхнутись.

— Чому я повинна тобі про це розповідати?

Можливо не варто так поводитися з ним, врешті-решт цей хлопець — мій бос. До біса гарячий та сексуальний бос, який представився моїм чоловіком, й обіймав мене на очах мого колишнього і його нової нареченої.

Трясця! І чому такі речі завжди трапляються саме зі мною?

— Бо, хоча тобі це й не подобається, я тобі допоміг? — питає він, здіймаючи брову.

Я дивлюся на нього майже хвилину, а потім зітхаю та зізнаюся:

— Він зрадив мене у день нашого весілля, зі своєю секретаркою.

Не знаю чому взагалі я вирішила розповісти йому про це. Я повинна злитися на нього через те, що він втягнув мене у цю брехню. Але щось у його погляді змушує мене довіритися.

Раптом його очі знов темніють, і на мить мені здається, що я бачу в них лють. А він вміє дивувати. Все ж йому вдається викликати у мене посмішку.

— От покидьок, — видихає хлопець з відразою, а потім в його очах з’являється співчуття: — То його наречена?..

Я повільно хитаю головою.

— Не вона. Хоча, навіть якщо він обрав би її, мені все одно байдуже. Минуло вже два роки. Я просто не очікувала знов побачити його, тим паче знов зарученим.