РОЗДІЛ 6

У ніч перед подорожжю я майже не сплю, без кінця перевіряючи за списком всі необхідні речі та документи разом із Лесею. Вона залишилася в мене на ніч, щоб допомогти зібратися та провести разом трохи часу. Мені здається, що я обов’язково забуду щось важливе, типу квитка, паспорту, грошей, чи зарядного для телефону.

— Я перевірила, зарядний пристрій в боковій кишені, — каже Леся, показуючи мені його, а потім питає: — Ти не гадаєш, що занадто переймаєшся через цю поїздку? Тобі там навіть інтерв’ю брати не доведеться.

— Від неї чимало залежить, — зітхаю я, повертаючи до валізи білий костюм, який збираюся надіти на конференцію. Його я нещодавно придбала у центрі, — А з моєю вдачею…

— Ти приділяєш їй занадто багато уваги. Тому вона і має над тобою таку владу, — зауважує Леся.

— Ти що, прочитала це в якомусь філософському трактаті? — пирхаю я, та нарешті зачиняю валізу. Білети, документи, гроші, телефон, зарядний пристрій та навушники вже в моїй сумці. Також я беру із собою невеличку пляшку води та легкий перекус. Здається усе.

— Я лише кажу, що не варто завжди чекати, що життя дасть тобі ляпаса. Іноді трапляються й гарні речі. Наприклад твоє підвищення…

— До нього ще треба дожити, — відказую я, лягаючи на спину прямо на підлозі, — Не забувай, я досі на випробувальному терміні. Якщо йому щось не сподобається, я знов буду носити каву.

Хоча зараз, міркуючи про це, я розумію, що скоріше за все звільнюся, якщо це станеться, і від цього мені кепсько.

Десь о пів третьої години я нарешті засинаю, а спозаранку Леся будить мене та відправляє до душа, кинувши в мене рушником.

— Навіть не віриться, що ти справді їдеш, — каже вона, доки я сушу волосся, — Що мені тут без тебе робити?

— Не драматизуй, це всього на тиждень, — відказую я з посмішкою, — До того ж, хіба ти не маєш бути зайнята із тим хлопцем з клубу?

Тільки зараз я усвідомлюю, що вона майже не згадувала про нього відтоді як вони поцілувалися. На Лесю це не схоже.

— Щодо цього… — починає вона тихо, відводячи погляд, і я нахмурююся.

Невже він встиг щось накоїти, а Леся про це мені навіть не розповіла?

— У вас із ним усе гаразд? — питаю я, і вона натягнуто посміхається.

— Тобі немає чого перейматися. Гадаю я розповім тобі усе, коли ти повернешся. А тепер геть до дзеркала! Треба зробити з тебе людину, доки ще є час.

Це дивно, але вона явно не готова розповідати про це, тож я її не примушую, й дозволяю зайнятися моєю зачіскою. Відмовляюся лише від косметики та незручної сукні бо нам їхати потягом майже добу. Замість неї я надягаю легкі штани із джинсовим принтом, що трохи нагадують піжамні, та майку з їжачком та написом “до біса!”.

— Ти вже придумала чим займешся в дорозі? — питає Леся, тримаючи в руках щипці для волосся. Я не торкалася його відтоді, як першого дня обпікла собі пальця.

— Так, я завантажила два сезони дорам на нетфліксі. Сподіваюся заряду на моєму телефоні вистачить на цей час.

Декілька секунд вона мовчить, а потім пирхає.

— Ти серйозно збираєшся дивитися дорами, коли твій бос буде лежати навпроти тебе?

— А що такого? Я ж не можу увесь час займатися роботою. До того ж я і без того занадто нервуюся через цю подорож, мені треба якось скидати стрес.

Леся явно збирається щось відповісти, а потім кидає погляд на годинник й здіймається з місця.

— О ні! Я запізнююся на роботу! — стогне вона, підхоплюючи свою сумку, та обіймає мене, — Вибач, я маю бігти. Якщо спізнюся тричі цього тижня, мене точно оштрафують.

— Нічого, — з посмішкою відповідаю я, та за хвилину лишаюся вдома сама. Щоправда ненадовго.

Ще через декілька хвилин я чую дзвінок у двері, та відчиняю їх. У тамбурі на мене чекає мій бос.

Він дивиться на мене, і мені здається, що на якусь мить його погляд затримується на написі на моїй майці, на рівні грудей.

Бачу він теж обрав практичний одяг. Сьогодні замість костюму на ньому спортивні штани, чорна футболка та кросівки, але йому личить навіть це. Роздивляючись його, я чомусь думаю про те, як інші жінки будуть на нього задивлятися, а потім подумки даю собі ляпаса.

Уляно, ти що, з глузду з’їхала? Він — твій бос!

— Готова? — питає він, і я киваю. Валіза та сумка стоять поряд зі мною, біля дверей. Бос мовчки бере їх та виносить з під'їзду, поки я зачиняю квартиру на ключ.

Сідаючи до його машини я почуваюся ніяково. А ще якогось біса згадується один з найгарячіших снів з його участю, і я червонію від шиї до кінчиків вух.

Трясця! Та що з тобою в біса таке? Зберися!

Поки бос веде машину, я дивлюся у вікно, та намагаюся опанувати себе. А ще трохи радію тому, що він не може чути мої думки, бо інакше згоріла б від сорому.

І чому я думаю про це саме зараз?

На щастя, їхати недалеко, тож ми дістаємося вокзалу за декілька хвилин, і зупиняємося на паркувальному майданчику. Звідти пішки до вокзалу зовсім близько. Проходячи через підземний перехід, ми опиняємося на пероні.