Ранок спогадів

Зранку, коли вони прокинулися, не могли повірити, що заснули під зорями. Вони ще трішки посиділи в теплих обіймах, а потім почали прибирати все, що брали з собою. Коли все прибрали, залишився лише телескоп, який вони мали повернути дідусю Амелії. Незважаючи на університет, вони вирішили пропустити один день.

Вони поїхали до дідуся. Була десята година, і приїхавши, дівчина зрозуміла, що дідусь ще спить, тому вони вирішили почекати. Чекали дві години, і Амелія вже почала трохи панікувати, аж раптом                                             почули:                                         — О, прекрасне життя, чудовий ранок!

                                Амелія сказала:                                 — Ось і мій дідусь, він завжди так прокидається.

           Вони підійшли до нього, і Амелія сказала:           — Невже ти вже прокинувся? Ось твій телескоп. Дуже дякуємо, це було ідеально!

                       Дідусь усміхнувся і відповів:                 — Ох, дітки, це вам дякую, що приїхали. Прогуляємось?

            Вони погодились, і дідусь повів їх в одне                           романтичне місце, сказавши:                     — Тут гарно, чи не так?

— Так, дуже, — сказали вони в унісон.

                               Потім дідусь додав:                             — Саме тут колись я зробив пропозицію руки і серця бабусі Амелії. Ми щасливо жили, але кілька років тому життя забрало її від мене... Вона померла.