Світло серед темряви

Через деякий час Амелія подивилася на місяць і                                            сказала:                                                                        — Алекс, знаєш...                                                 — Що, маленька? — запитав він.                         — Ти мій місяць!   

        Алекс посміхнувся і здивовано поцікавився:       — Чому саме місяць?

                           Вона подумала і відповіла:                         — Тому що зірок багато, а місяць один.

   З щирою посмішкою на обличчі Алекс сказав:    — Це дуже мило! Кохаю тебе.

— І я тебе кохаю, — відповіла дівчина.

Все це було дуже зворушливо, але Алекс повернув       Амелію до головної теми, через яку вони й                      влаштували цю зустріч. Він запитав:            — Кицюнь, поясни, чому тебе це так образило? Адже ти знаєш, що це тимчасово.

Амелія задумалася. Вона довго думала і сказала: — Не знаю... Це дуже складно прийняти, особливо те, що він думає, ніби я хочу їх обікрасти. А я просто хотіла сказати, що люблю його.

                 Не довго думаючи, Алекс промовив:             — Розумію... Але як би тяжко не було, ти повинна це прийняти. Просто пам’ятай, що це поки що, решта неважливо. Я з тобою, кохана.

                    Амелія подумала і сказала:                        — Гадаю, ти правий. Дякую за віру і підтримку.

                                     Він відповів:                                         — Нема за що, я твій чоловік, і моя головна робота — робити тебе щасливою і підтримувати. Кохаю тебе, моя маленька дівчинко.

— І я тебе кохаю, мій наречений.

Вони ще деякий час їли смаколики, говорили, дивилися на зорі, обіймалися і цілувалися. Потім просто заснули в обіймах одне одного.