День повернення і кохання в дрібницях

Наступного дня, як тільки група повернулась з поїздки, Алекс одразу ж подзвонив Амелії. Вона взяла слухавку майже миттєво, її голос був сонячним і теплим:

— Алло, котику, привіт.

— Привіт, кохана. Як ти? Все гаразд?

— Так, усе добре, коханий! А ти як?

— Та я теж нормально. Через дві години вже виїжджаємо додому.

— Оооо, нарешті! — зраділа дівчина.

— Я теж дуже радий. Гаразд, кицю, піду збирати речі. Скоро будемо. Кохаю тебе.

— Добре, сонце, і я тебе кохаю. Бувай!

Поки Алекс пакував речі, Амелія вирушила на манікюр — хотіла трохи підняти собі настрій. Але день несподівано зіпсувався: дорогою назад її ледь не збила машина. Водій встиг загальмувати в останню мить. Дівчина так злякалася, що ледве стояла на ногах. Вдома вона вирішила: найближчим часом краще просто залишатися у квартирі.

Минала ніч, вона майже не спала. Усе чекала. І от одного ранку — він приїхав. Алекс тихо зайшов до квартири з великим букетом роз у руках. Побачивши, що Амелія ще спить, не став її будити. Вона лежала, скрутившись калачиком, така тиха і мила, що він просто сів поруч і спостерігав, як вона дихає.

Минула майже година. Дівчина нарешті прокинулась, повільно потягнулася, встала й попрямувала на кухню зробити собі каву. І раптом — побачила його. Від несподіванки аж завмерла.

— Алекс?.. Ти повернувся?! Ура!

Він засміявся й підійшов до неї:

— Так, кицю. Я вже вдома.

Він обійняв її міцно й поцілував, а потім прошепотів:

— Давай, ти поки посидь, а я приготую тобі сніданок.

— Ну добре, — відповіла вона, щаслива й трохи розчулена.

Алекс готував, а вона дивилася на нього, не зводячи очей. Їй знову стало ясно: саме за це вона його й покохала. За турботу, щирість, ніжність. Бо для справжнього кохання не потрібні гучні слова — достатньо, щоб хтось готував тобі сніданок після важкої ночі й тихо чекав, поки ти прокинешся.