Клятва Амелії

Очі нареченої блищали від сліз. Вона трималася з усіх сил, але кожне слово Алекса торкалося її душі, мов теплий весняний вітер. Амелія взяла обручку з подушки, ніжно торкнулася руки коханого і одягла її йому на палець. 

Вона глибоко вдихнула, зупинилася на мить і промовила: — Алексе… Коли ми тільки почали зустрічатися, я й уявити не могла, що все зайде настільки далеко. Я не думала, що це буде надовго, але ось ми — стоїмо тут, у церкві, з обручками в руках, з любов’ю в серцях. 

Я кохаю тебе настільки сильно, що, здається, світ не бачив такої любові! Та для мене світ — це вже не земля, не небо, не зорі… Світ — це ти. Ти мій всесвіт. Ти — вулкан, в якому я готова згоріти. Ти — річка, в якій я не боюсь потонути. У твоїх голубих очах я бачу спокій і силу, я відчуваю безмежне кохання — лише до мене. І я готова дивитися в них усе життя. 

Я клянуся бути тобі вірною — не лише як дружина, а як найкраща подруга, як підтримка, як твій дім. Я клянуся, що ми пройдемо всі труднощі разом — пліч-о-пліч, рука в руці, серце в серці.  

Стоячи тут, я усвідомлюю, наскільки цього хотіла. Як мріяла сказати тобі ці слова.

Я клянуся бути твоїм сонцем, твоїм морем, твоїм небом. Обіцяю приносити додому не лише смачну вечерю, а й тепло, затишок, любов і ласку. Обіцяю не гуляти по клубах одна, не зраджувати тобі — ні серцем, ні тілом, ні думками. 

Клянуся ніколи не говорити зле ні про тебе, ні про твоїх рідних. Клянуся бути твоїм світом — не обмежувати, не душити ревнощами, а дарувати свободу вибору. 

Я кохаю тебе… Мій наречений.