Обмін обручками

Священик вийшов на середину сцени, обернувся до гостей і, з теплою усмішкою на обличчі, урочисто промовив: — Доброго дня, дорогі друзі! Сьогодні ми зібралися тут, щоб стати свідками найсвятішого — об’єднання двох сердець, двох душ у єдине ціле. 

У залі запанувала тиша. Усі зосередилися лише на двох — Алексі й Амелії. Священик повільно повернувся до нареченого. — Алексе, чи готові ви взяти Амелію за свою законну дружину, кохати її, поважати, оберігати у радості та в горі, у багатстві та в бідності, допоки смерть не розлучить вас? 

— Так, — упевнено відповів Алекс, його очі горіли щастям. 

Тоді священик звернувся до дівчини: — Амеліє, чи готові ви взяти Алекса за свого законного чоловіка, ділити з ним життя, бути вірною йому у всі дні, підтримувати й кохати щиро та безумовно? 

— Так, готова! — прошепотіла вона, голос тремтів від емоцій, а в куточках очей блищали сльози щастя. 

Священик усміхнувся й кивнув маленькій дівчинці, яка несла на подушечці обручки. Вона підійшла до молодят, мов маленька фея, і подала символи вічного кохання.

— Прошу, обміняйтеся обручками, — мовив священик. 

Алекс узяв одну з подушки, з ніжністю торкнувся руки коханої і промовив: — Кохана, ти — моє життя, моє теперішнє і майбутнє. Я бачу тебе скрізь, де б не був. Ти — найцінніше, що є в моєму серці. Я клянуся бути тобі другом, партнером, підтримкою. Бути поруч у кожному випробуванні, у кожному світанку та кожному вечорі. Я клянуся кохати тебе — всупереч усьому. Нехай би нас не розділила відстань, час чи обставини — я завжди знайду дорогу до тебе. Кохати тебе — це мій вибір. І я роблю його щодня, назавжди. Навіть якщо ти колись забудеш мене — я добиватимуся тебе знову і знову. Я кохаю тебе, моя наречена… до останнього подиху.