Початок весілля

Десять хвилин пролетіли як одна мить. Серце Амелії шалено калатало, ніби ось-ось вистрибне з грудей. Ще ніколи в житті вона не відчувала такого сильного хвилювання. Але вона зібралась. Вдих. Видих. І — спокій. Ззовні вона виглядала врівноваженою, навіть величною. А в серці… буря ніжності й страху, радості та трепету. 

І ось — заграла музика.

Це був той самий момент. Момент, коли весь світ зупиняється.

Батько Амелії дивився на свою донечку і не міг повірити, що сьогодні її віддає. Ще вчора вона була його маленькою дівчинкою, бігала з бантиками, тримала його за руку, а сьогодні — стоїть поруч у весільній сукні, така доросла й прекрасна.

— Ну що ж, — прошепотів він, — пора, доню.

Священник дав знак. Фата лягла на її обличчя легким серпанком, мов крила янгола. Двері повільно відчинилися, і всі гості в залі піднялися зі своїх місць.

Попереду по білосніжному килиму йшли діти — маленькі ангелики з кошиками в руках. Вони розсипали пелюстки троянд, створюючи квіткову доріжку для нареченої. Повільно, крок за кроком, батько вів Амелію вперед. Її очі блищали — і від хвилювання, і від щастя.

Аж ось — вони дійшли до сцени. Амелія ступила на неї з легкою усмішкою, ніби пливла.

І тут — двері знову відчинилися. У зал увійшов Алекс. Її наречений. Її людина. В його очах — трепет, любов, глибока повага.

На сцену вийшов священник.

Погляди закоханих зустрілися. Весь зал, усі звуки навколо зникли. Залишились лише вони двоє. І їхній момент. 

Почалося весілля.